Розділ 9 — про те, які проблеми важливіші: великі чи маленькі

У світлі нових обставин, Ліда відчула себе не так радником, як детективом. На цій ниві досвіду у неї було нуль, якщо не враховувати переглянутий у підлітковому віці детективний серіал.

— Як давно зникла Беладонна? — вирішила уточнити вона.

— Сьогодні вночі, — коротко відповів король.

Хм… якщо мова про сьогоднішню ніч, то зникнення Беладонни ніяк не пов'язане із відсутнім півроку радником. Чи пов'язане?

— Я сумував весь день, і навіть заспокійлива ванна не допомогла, — король спрямував багатозначний погляд на Ліду.

Ось тут вона дуже пошкодувала, що на її носі зараз не було окулярів. Хотіла вона по міміці величності зрозуміти, з якими емоціями він вимовив цю фразу. Що? От справді сидів і сумував?

— Хоча, не брехатиму, на якийсь час вам вдалося вивітрити з моєї голови всі сумні думки про Беладонну, — з інтонації стало зрозуміло, що король знову іронізує. — Як я міг про неї думати, коли прямо в мою ванну впав мій майбутній головний радник?

Ну тут і без окулярів Ліда розгледіла нахабну, якщо не сказати самовдоволену, монаршу посмішку. Спочатку, якщо пам’ять не зраджує, він був страшенно розлючений, що його потривожили під час банних процедур, а тепер так посміхається, ніби не проти повторити спільний заплив.

— Зауважте, — парирувала Ліда, — радниця звалилася у вашу ванну не з власної волі.

Нехай величність пригадає, чиїми стараннями це сталося. По-хорошому, королю слід було б послати свого рудого магістра на курси підвищення кваліфікації, щоб підтягнути науку проведення ритуалів призову. Напевно, передбачалося, що, по-перше, новий радник мав бути сивочолим старцем, а по-друге, матеріалізуватися мав у своїх покоях, але чомусь це сталося в сусідньому банному приміщенні. Проте питання про кваліфікацію магістра Ліда порушувати не стала, а продовжила тему Беладонни.

— То яку саме проблему створила вам пані, яка безвісти зникла?

— Пані? Ви про Беладонну? Так мою кішку ще ніхто не називав, — розвеселився король.

Так мова про кішку??! Який все-таки витончений інтриган цей його величність. Спеціально морочить Ліді голову. Нестерпний сноб, як і всі владні чоловіки! Хоча ні, де в чому він сильно відрізнявся від середньостатистичного тирана. Лідин бос, наприклад, зазвичай діяв менш витончено: щоразу підвищував голос, рвав і метав і виходив з себе, придушуючи підлеглих вилитими на них тонами негативу. А екземпляр, що сидів перед Лідою, схоже, вважав за краще вбивати не гнівом, а знущальними жартами. Що краще: начальник, що кричить, або начальник, що глузує? Взагалі-то, Ліда вважала, що іронія і сарказм розумному чоловікові личать. Але наскільки король розумний, покаже час.

— Якщо мова про кішку, не бачу проблем, — незворушно відповіла вона. — Кішки — істоти незалежні, люблять гуляти де їм заманеться. Як пропала, так і знайдеться.

— То ваша порада просто чекати? Вважаєте, проблеми мають властивість вирішуватися самі собою, варто тільки від них відмахнутися?

Ліда вловила в його глузливій інтонації ще й поблажливі нотки. Як тільки слуги його терплять?

— Мої попередні радники дотримувалися думки, що навіть найменша проблема заслуговує на пильну увагу і негайне рішення, поки не перетворилася на велику.

О, ось тут Ліда з ними посперечалася б. Від деяких проблем справді краще відмахнутися. Якось у її боса відірвався верхній ґудзик на сорочці. Ліда порадила йому тимчасово не звертати уваги — під краваткою все одно не помітно. Але він роздмухав з цього таку проблему… половина працівників офісу бігали як ужалені в пошуках нитки з голкою, а друга половина шукала відірваний ґудзик… було багато шуму і метушні — і в результаті він спізнився на літак і в нього зірвалася якась важлива угода. Ну? І чи варто було робити з мухи слона?

— У жодному разі не принижую мудрість найдостойніших мужів, що служили королівськими радниками до мене, проте притримуюся думки, що нерозумно розпорошувати сили та увагу на дрібні проблеми. Так і великі можна не помітити, — видала Ліда.

Вона вважала, що цією фразою зрівняла рахунок у їхньому словесному поєдинку, можливо навіть трошки, на пів корпусу, вирвалася вперед.

— Які дива творить священна мантія, — король відкинувся на спинку крісла. — Дедалі більше переконуюся, що переді мною природжений радник. — Його обличчя опинилося в тіні, і Ліді знову стало важко розпізнати, з якими емоціями він вимовляє слова. Став серйозним чи продовжує підколювати. — Якщо так, у вас не виникне жодних труднощів з вирішенням проблеми, з якою я до вас звернувся.

Та вже зі зниклою кішкою Ліда якось впорається.

— Традиції дають раднику час до ранку. Завтра на ритуалі посвяти я, як і всі почесні гості, з великою цікавістю і благоговінням вислухаємо вашу першу пораду.

Ще й гості будуть. І чому в Ліди склалося враження, що монарх-інтриган скористається церемонією, щоб влаштувати якусь каверзу?

— Під час ритуалу вам будуть зачитані катрени зі священних сувоїв, але я хочу зараз ознайомити вас з одним із них, — король закинув ногу на ногу. Хіба у такій позі декламують священну мудрість предків? — У писанні сказано: "Нехай не ослухається ні всеволодар-монарх, ні простий смертний поради наймудрішого з мужів, носія священної мантії, але якщо дана ним порада принесе не добро, а шкоду, нехай спіткає негідного заслужена кара".

Вимовлена ​​остання фраза була з якимось таким натяком, ніби король зовсім не проти якось покарати Ліду. Е ні, нехай спочатку доведе, що її порада виявилася шкідливою.

Закінчивши декламувати катрен, величність, мабуть, з відчуттям виконаної місії попрямував на вихід з тераси, кинувши на ходу:

— До обов'язків головного радника входить ділити з королем вечерю, якщо монарх виявить таке бажання. Я виявляю. Але не цього разу. Вже надто пізно. Ніколи не вживаю їжу після восьмої вечора.

Ще жодною заявою короля Ліда не була здивована так сильно, як останньою. Зовсім не їсть після восьмої? Він що, на дієті? З його аполоноподібною фігурою? З його м'язовими рельєфами, як спереду, так і ззаду, які вона мимоволі мала щастя бачити?