Розділ 16

Тяжкі хмари затягли небо, ліс заполонила темрява. Заледве дійшовши до вкритого чорним вечором міста, друзі провели Мора до готелю й швидким темпом направились у бік свого району. Розмова не клеїлась, усі втомились. Мор, опинившись на самоті, декілька хвилин стояв на порозі й споглядав, як з волосся й одягу крапає вода, одразу вбираючись старим килимком.

« Які ж.. тяжкі останні дні».

Прийшовши до тями, юнак вирішив, як зазвичай після навантажених днів, відімкнути голову й виконати звичайну вечірню рутину. Живіт скаржився на пустоту, та мозок вже не звертав уваги. Сівши на ліжко, Мор розглядав краплі дощу, які намагалися пробитися крізь вікно до нього.

« А що вони.. Ні, ми. Що ми будемо робити далі? Моїх прикрас вистачило лише на хвилину спілкування, тіло було несформоване, голос зламаний. Нам типу потрібно більше тієї енергії.. Як же тріщить голова від цих духів. Та яка мені взагалі різниця як викликати духа, нехай Ау чи ще хтось цим займається. Головне, що я знайшов щось подібне на імлею. – Відкинувши голову, хлопець зібрався з силами, щоб продовжити шукати логіку в побаченому. – Якщо вона з’явилася після контакту з духами.. Не доказано. Ох, можливо, це була взагалі не вона. – Юнак хрустів пальцями. - Але у тієї дівчинки з історії Софі точно була імлея. Це ще дитина довго боролась з нею. І з так званими лікарями. Сподіваюсь Софіна швидко засне, а то здається, що вона може до ранку прокручувати то все в голові».

Вмостившись у хрусткій постілі, Мор перед очима бачив шматки прогулянки, ритуалу, спілкування з дідом, храму. Вони вискакували з пам’яті, не даючи заснути.

« Сподіваюсь, вони усі не злякались і продовжать шукати матеріал для ритуалу».

***

Аурелія сиділа у ванній, підібгавши коліна. Тепла вода скрапувала їй на голову, обтяжуючи довге й густе волосся. У маленькій кімнаті пахло милом та втомою. Дівчина намагалася скласти нову інформацію в купу, поєднати це з минулими теоріями.

« Воно не клеїться. Допустимо ось цю хворобу, про яку говорила Софі.. Якщо вона – результат контакту з духами, то як духи можуть бути пов’язані з церквою? Хоча. Стоп. Якщо хвороба Ровіна пов’язана з церквою, а та інша зараза з духами, то все сходиться.. А чому я думала, що не сходиться. Добре, забули. – Ау морщила лоб, намагаючись шукати логічний зв’язок, а не обмірковувати усе підряд. – Тоді чому Ро стало гірше після контакту з духом? І чому він ніяк не відреагував на прямий контакт? М.. Знання про дві хвороби не дає відповідей. Добре, інші релігії ніяк з цим не пов’язані.. Та чи може бути таке, що хвороба Ровіна – це хвороба не церкви, а все ж іншої релігії, яка чудом в нього проявилась. Та ні, чому я взагалі пов’язую усі релігії з хворобами. Я вирішила, що мені потрібно більше дізнатися про церкву та інші релігії, але що я шукаю.. Я так втомилася».

Ау, з останніх сил вилізши з ванни, перевдягнулася в домашній одяг і поплелася до ліжка. Там її зустріла велика в’язана медуза, яка усміхалася їй. Вона це робить вже п’ять років. Дівчина всміхнулась чи то до іграшки, чи то до спогадів, та завалилася спати. Сон її був поверхневий та неспокійний.

***

Новий день. Ровін, Софі та Ау, зібравшись, пішли до Мора. Дорогою усіх цікавило самопочуття Ровіна, та він лише відмахувався й розповідав свої теорії, які Аурелія спростовувала декількома фразами. На порозі своєї кімнати Мор зустрів друзів, чистячи зуби. Обличчя хлопця було незадоволеним та втомленим. Трохи поспілкувавшись, усі пішли снідати накладанцями, які приготувала Софіна. Мору ця ідея особливо сподобалася, адже він не надто любив різні заклади. За їжею зав’язалася розмова про минувші катастрофи та плани на майбутнє. Спочатку домовились відвідати Північ, аби знайти справжній дорогоцінний камінь.

- Але чому саме Північ? - запитав Мор. – Невже не буде простіше, якщо я викуплю старі прикраси та на їх основі ми проведемо ритуал?

- Дуже мало тієї сили, про яку говорив дух. Навіть якщо зібрати десять таких прикрас, то результат буде недостатнім. – Відповів Ровін.

- Але хіба дорогоцінності не потрібно теж.. Заряджати від тіла. Ну типу носити прикрасу з ними, чи щось таке?

« Я про це не подумала, - жуючи, думала Ау. – Та чому ж ти так добре усе помічаєш?»

- А й справді.. Раніше їх постійно носили, навіть у бою. – Втрутилася Софі. – Тоді доведеться відкласти ритуал та наповнювати камінь.

- І скільки часу це займе? Років десять?

- Теоретично ми можемо розколоти його й носити одночасно. Гадаю, можна спочатку спробувати декілька місяців.. – задумалась Аурелія, крутячи в руках свою косу.

- Ох, я відчуваю себе на шкільному проєкті з вирощування квасолі. – Пробурмотів Ровін, відкидуючись спиною на траву.

- Хах, є таке. Проте в цей раз ми вирощуємо не квасолю, а шанс на новий ритуал. – Нагадала Софі. – Та й ніхто не буде поливати наш шанс олією, бо так він краще виросте.

- Ой, не згадуй. – Відрізав хлопець.

- Ти реально поливав квасолю олією? – запитав Мор.

- Та то воно.. Та я був у шостому класі, що ви від мене всі хочете?!

Пролунав сміх. Приємна атмосфера повернулася, голова Аурелії очистилась від клубка сплутаних думок та емоцій, який давив її усю ніч.

- Що ж, гадаю, без діда думати про те, скільки носити камені, - штука невдячна. Наша ціль її знайти. А поки ми будемо довчатись, нам потрібно знайти максимум корисної інформації.

- Ау, от вмієш ти все до своїх теорій звести. Як ви всі взагалі з нею спілкуєтесь?

- Море, вона нещодавно поєднала яблука та ворогів. – Прошепотів Ровін. – Так що скажу так.. Цікаво з нею.

- Та ви всі взагалі подуріли. Нам потрібно вирішити, хто що робить. – Їдко мовила Аурелія.

- Я знайду інформацію про хворобу з мозаїки. – Озвалася Софіна.

Усі одночасно, вирячивши очі, поглянули на неї.

- А.. – почав Мор.

- Я давно хотіла дізнатися про неї, та не вистачало поштовху. Зараз чудовий шанс! – всміхнулася ельфійка.