Розділ 14

Аурелія та старий повільно віддалялися від компанії. Обидва чекали, коли відстань стане достатньо великою, щоб можна було почати говорити.

- Діду, чому ми торкалися до духа..?

«Я взагалі не повинен був знову в це лізти..»

- Я вже казав, що не знаю. Та це дало нам інформацію..

- А якщо Ровіну стане набагато гірше після цього?!

Ау скрикнула неочікувано голосно, через що пташки позлітали з дерев.

« Цього я й боюся, Ауреліє..»

- Не кричи. Якби на моєму місці була ти, то з переляку, що скоро матеріал зникне, зробила б те саме.

- Ні, я.. – дівчина зупинилася, опустивши руки.

« Не потрібно було цього робити. Та зараз діватися нікуди, її не зупинити в будь-якому випадку».

- Так, Ауреліє. Ми з тобою однакові. Ми дослідники. Ми хочемо правди. Зараз я можу лише сподіватися, що хлопцю від цього контакту нічого не буде. Незважаючи на потенційну шкоду, у нас з’явилася цінна інформація.

« І справді.. – Ау стояла, втративши землю з-під ніг. – Проте ціною здоров’я.. Ця теорія не повинна коштувати стільки..»

- Я.. Добре.

- Чудово, - старий рушив далі, - у тебе були якісь ідеї?

« Як тебе навчити не робити хоча б таких помилок?» - замислився старий.

- Так. Ми не договорили про церкву. Ті релігії, про які Ви говорили й про які я читала, існували аж до зміни молитов Місяця? Чи зникли раніше? Бо зараз я втратила весь зв’язок між усіма тими історіями.. І як взагалі виглядала релігія духів, коли була дозволеною? Бо Ви розповідали мені про духів лише те, що вони говорили з ельфами..

- Так. Саме це я знав про духів на той момент. Зараз є трохи більше інформації.

Ау нагострила вуха й розум, очікуючи чогось, що прояснить усе, що відбулося.

- Слухай уважно. Усі нині відомі релігії зникли задовго до заборони духів. Якийсь період були лише духи й Місяць.

« Ага..»

- Духів викликали за допомогою коштовного каміння, яке ельфи носили в повсякденному житті та на війні з ворогами.

« Мг, і як саме це пов’язано?»

-  Після ритуалів у деяких ельфів погіршувалося здоров’я.

« Що?! Як у Ровіна? Його хвороба існувала тоді? Чи як?»

- Ритуали проводили без золота, тому ельфи не давали цінної інформації, а лише були нейтральними співрозмовниками.

« Ого. Золото розв’язує їм язика?»

- Духів можна викликати лише неподалік від храмів. У тексті є карта, на якій помічені місця, де раніше вони стояли. Та зараз вцілів лише цей.

- Але як..? Стоп, храм?! Де храм?! – Ау замахала руками, не втримуючи свою зацікавленість.

- Любко, Інітіум – місто істориків. Скоріше за все, містяни вкрили храм деревом і брудом, а потім сказали владі, що знесли його.

- А… Дивовижно. В такому випадку Інітіум - місто не лише істориків, а ще й неслухняних громадян.. Але де храм?

Дід, мугикнувши, ще раз запитав у дівчини, що вона думає про зв’язок Ровіна й духів. Аурелія, накручуючи золоте волосся на палець, відповіла:

- Гадаю.. Нам не дістає фактів. Проте, якщо духів заборонили й лишили лише Місяць, то можливо, що духи говорять саме за церкву Місяця.. Тоді вони якось пов’язані. Гадаю, зараз потрібно більше дізнатися про сучасну церкву.. Хоча б поки ми не маємо більше доступу до духів.

- Правильно. Я теж так гадаю.

Помовчавши, Ау додала:

- Здається, тоді це все, що ми дізналися.. Чи можу я подивитись цей текст, - на обличчі дівчини розпливлась хитра посмішка. – І де храм, діду?

- Так, звичайно.. Та й покажу я тобі той храм, почекай. – Дід передав дівчині сумку. – І ще дещо.. Бережи свого друга. Можливо, я накоїв щось жахливе.

Ау, опустивши плечі, подивилась в карі стомлені очі старого. Побачивши жаль, вона пообіцяла наглядати за Ровіном.

***

- І що це було?

Протерши татуйовану шию від поту й бруду, запитав Мор. Його слова розчинилися в навколишніх звуках, тому що ніхто не волів відповідати. Софіна, прокручуючи сережку, намагалася знайти вдалі слова, які змогли б пояснити кожну минувшу хвилину, та не змогла. Через декілька хвилин нестерпної тиші озвався Ровін:

- Море, пробач..

- Та хай тобі грець, за що ти вибачаєшся? – підвищив голос хлопець. – Я не хочу твоїх вибачень, я хочу пояснень. Чому мені не сказали одразу, враховуючи те, що останній припадок був давно? Чому ви усі без заперечень погодились доторкнутися до духа? Чи ви вже бачили його? Який це за рахунком ритуал? Що ми взагалі тут розгадуємо, до якої правди ліземо?!

- Хлопці, потрібно..

- Софіне. – Мор повернувся до ельфійки. – Я тебе благаю, залиш нас ненадовго. Ровін сам зможе дати відповіді на усі запитання.

« Ні.. – погляд дівчини забігав між хлопцями. Заглянувши в очі Ровіна, вона побачила лише згоду зі словами Мора. – Добре.. Все буде добре».

Софіна мовчки встала й пішла обабіч струмка. Їй хотілося лише умитися, а краще повністю зануритися під воду, щоб змити з себе страх та нерозуміння усього, що відбулося. Мор проводжав дівчину поглядом. Лише впевнившись, що вона достатньо далеко та заспокоївши дихання, він продовжив:

- Ровіне.

Хлопець лише підняв стомлений, похмурий погляд.

- Слухай, зараз прозвучить дивно й занадто.. Казково. Та спочатку я скажу, що я тебе розумію. Ти не винен в тому, що сталося. Не винен у своїй хворобі. Просто, будь ласка, попереджуй про щось подібне. Та завжди стій ближче до мене, а не десь далеко, наче ти не з нами.

Ровін заціпенів. Очікуючи нерозуміння й запитання, на які він не має відповіді, він отримав підтримку.

« Невже ти розумієш мене..?»

- Проте мені потрібні мінімальні пояснення вашої реакції на це все, бо зараз..

- Ти не можеш розуміти мене. Лише якщо також хворієш на щось, що не має пояснення.

Піднявши очі на Мора, Ровіна зустрів погляд, який без слів підтверджував щирість співчуття хлопця.

« Схоже, що щось таки є.. Він з нами, бо бачив в дитинстві щось, що ніхто не зміг йому пояснити».