Як Дракончик Бульк хвіст у шафі забув

Жив-був у містечку Хі-Хі-Тун малий дракончик на ім’я Бульк. Бульк був не зовсім звичайним драконом. По-перше, він був яскраво-салатового кольору в оранжеву крапочку. А по-друге, замість того, щоб грізно рикати «Гр-р-р!», він завжди казав «Бульк!», і з його ніздрів вилітали мильні бульбашки зі смаком полуничного варення.

Одного ранку Бульк прокинувся у дуже кепському гуморі. Він встав з ліжка, почухав пузико і… завмер.

— Ой! — скрикнув Бульк. — Ой-ой-ой! Де він?

Бульк крутнувся ліворуч — нічого. Крутнувся праворуч — знову нічого.

— Я загубив свій хвіст! — закричав дракончик так голосно, що з люстри впало дві бульбашки. — Він був такий гарний, з трикутничками на кінці! Як же я тепер буду виляти ним, коли побачу пончики?

Бульк кинувся до шафи.

— Може, я повісив його на вішалку разом із курткою? — він почав викидати з шафи шкарпетки, капелюхи і навіть старий ласт для плавання. Хвоста не було.

Він вибіг на вулицю, де Кіт Марципан саме намагався елегантно пити ранкову каву, тримаючи чашку мізинчиком.

— Пане Марципане! Біда! — захекано мовив Бульк. — Я загубив хвіст. Ви не бачили, тут ніхто не проходив із зеленим хвостом під пахвою?

Марципан поправив свої уявні окуляри і серйозно подивився на дракончика.

— Хвіст — це не парасолька, Бульку. Його не можна просто так забути в автобусі. Давай проведемо детективне розслідування. По-перше, коли ти бачив його востаннє?

— Вчора ввечері! — схлипнув Бульк. — Я точно пам’ятаю, як він заважав мені застебнути піжаму. Ой… зачекай!

Бульк знову почав крутитися на місці, намагаючись розгледіти свою спину. Але хвіст — штука хитра: він крутився разом із Бульком!

— Дивіться! — вигукнув дракончик. — Він втік! Він не ховається за моєю спиною!

Марципан зітхнув так глибоко, що його вуса затремтіли.

— Бульку, ти — неуважне диво. Ану, нахились.

Марципан підійшов до дракончика і побачив, що довгий хвіст просто застряг у задній кишені піжамних штанів, у яку Бульк вчора напхав забагато яблук. Кіт смикнув за хвіст — і «ПЛИГ!» — хвіст вискочив і весело вдарив Булька по носі.

— Бульк! — радісно вигукнув дракончик, випустивши хмару бульбашок. — Він повернувся! Який він у мене відданий — сам мене знайшов!

Марципан лише похитав головою:

— Він нікуди й не йшов, друже. Просто треба іноді зупинитися і подумати, перш ніж підіймати ґвалт на все місто. Тож не варто панікувати й поспішати. Часто те, що ми шукаємо, знаходиться прямо у нас під носом (або за спиною!), якщо просто бути трохи уважнішим і не поспішати з висновками. Зрозуміло?

- Авжеж пробурчав Бульк і поспішив додому .

Нашій  казочці кінець, а ти маленький друже, зачиняй свої гарненькі  оченятка і завтра на тебе чекає нова казка..