Частина ІІІ

(Барон Клемон зі своїм старим слугою повернувся з маєтку Блейків майже на світанку. Домінік довго відсипався і прокинувся тільки ближче до обіду. Ледве вмився і вдягнувся, чим надав собі більш-менш пристойного вигляду. Після вчорашнього голова, здавалося, розколювалася на шматки і апетиту зовсім не було, але Томас все таки змусив його трохи поїсти і випити якогось трав’яного «диво-відвару», від якого все миттю пройде. Тож Домінік скривився і до дна випив сіро-зелену рідину, після якої йому зробилося ще гірше, але він вдячно потис плече старого слуги і відіслав його. Відкинувшись на спинку м’якого крісла – заплющив очі і спробував чітко пригадати, як їздив вночі до Еленор. Зараз йому стало соромно за свій вчинок, адже графиня була права в своєму небажанні бачити його, та ще й вночі!.. І в такому стані! Так, якби старий граф про все дізнався, якби прокинувся і побачив його і той портрет… це справді обернулося б катастрофою! А юна Лорейна? Її реакцію Домінік не міг собі уявити, як не старався. Якщо чесно, він взагалі не думав про неї, мабуть, з того моменту, як ввалився в екіпаж і наказав кучеру їхати до графського маєтку… не зважаючи на вмовляння Томаса не робити цього. Заклавши руки за голову, Домінік подумав, що треба буде якось зайти до Ернеста Нільса і посидіти, поспілкуватися. Друг, скоріше за все, не сердиться на нього, та й Домінік розумів, що приводу гніватися на товариша не було: зайвого випив – зайве сказав… Ну з ким не буває? До того ж, Ерні-моряк той ще гульвіса і це всім відомо. Несподівано у двері постукали і зайшов Томас. Вигляд у старого слуги був стурбований, голос же видавав ще більше хвилювання)

Слуга Томас

Мій пане, прибув генерал Ендрю Грей –

Він прагне зустрічі із Вами!

(Не відкриваючи очей і не усвідомивши слів слуги, Домінік продовжив сидіти і стомлено відповів)

Лорд Домінік

Скажи, що я сьогодні не приймаю 

І відішли його – хай не чекає.

(Обличчя старого стало ще тривожнішим. Він підійшов і повторив просто над вухом барона)

Слуга Томас

Мій пане, Ви не зрозуміли! 

Це – Грей! Сам генерал…

(Домінік встав так різко, що ледь не наткнувся на Томаса. Слуга злякано відступив і почув його збентежений голос)

Лорд Домінік

Хто? Генерал Грей… в моєму домі? 

Слуга Томас

Так, мій пане! Він прагне зустрічі із Вами.

Лорд Домінік

Але... що йому потрібно?

Слуга Томас

Не знаю, він не назвав причин свого візиту, 

Та не хвилюйтесь – він, наче, не сердитий.

Лорд Домінік

А хто сказав, що я хвилююсь? 

Як є потреба – я з ним поспілкуюсь.

(З цими словами Домінік випрямився і впевнено рушив до дверей, але вже взявшись за ручку – раптом завмер і озирнувся)

Лорд Домінік

Том, який у мене вигляд?

Слуга Томас

Поважний, мій пане, і… достойний.

Лорд Домінік

Добре... добре.

(Внизу, в гостьовій залі генерал Ендрю Грей стояв, зчепивши руки за спиною і зосереджено дивився у вікно. Домінік завмер біля сходів, не наважуючись перервати його роздумів. На мить, в голові промайнула жахлива думка, що, можливо, генерал дізнався про них з Еленор і приїхав вимагати пояснень, але барон швидко прогнав її і взяв себе в руки. Спокійно і впевнено заговорив)

Лорд Домінік

Радий бачити Вас у своєму домі, генерале, 

Для мене це – велика честь… 

Хоч несподівано Ви завітали.

(Генерал нічого не відповів, але повернувся і глянув на Домініка – обличчя його не виражало ніяких емоцій. Молодий барон починав нервувати)

Лорд Домінік

Прошу Вас, сідайте.

Генерал Грей

Гадаєте, якби Ви – не запропонували – 

Сам я б не наважився сісти?

Лорд Домінік

Я...

(Генерал дивився на нього, ніби чекаючи відповіді. Домінік остаточно розгубився, настала довга, гнітюча тиша. Барон не розумів, що він такого зробив і чому брат Еленор і батько Лорейни зараз тут; чого він хоче і… що йому відомо? Генерал раптом люб’язно, зовсім по дружньому всміхнувся і підійшов ближче. Від цієї зміни Домінік ледве стримався, щоб не відступити трохи назад і занервував ще більше)