Пролог

Події розвиваються у невеликому англійському містечку, назва якого зовсім не має значення. Учасниками подій є троє осіб, які прагнули такого, здавалося б, простого та доступного всім почуття – любові, от тільки розуміли це почуття по-різному, а тому ішли до нього небезпечними шляхами, що і стало причиною… трагічного фіналу. 

Графиня Еленор Блейк – заможна та освічена аристократка, яка шістнадцять років перебувала в шлюбі з графом Аластером Блейком і виховувала сина – Дікона. У вісімнадцять років народила дівчинку, якою завагітніла ще до весілля з графом, а оскільки він не піддавав сумнівам своє батьківство, то і шлюб з юною Еленор взяв без вагань. Через кілька місяців після народження дитина померла. В той же час, брат графині Ендрю Грей ( майбутній генерал) втратив молоду дружину Олівію. Маючи всього сімнадцять років, леді Грей народила дівчинку, якій дали ім’я – Лорейна, а сама померла. Щоб втамувати біль втрати, тоді вже генерал Грей все частіше занурювався у військові справи, яким і без того присвятив мало не все життя. Доньку ж він, з дозволу графа Аластера, віддав на виховання сестрі… 

Молода Еленор неймовірно раділа маленькій крихітці, яку довірив їй брат. Графині наче повернули втрачену доньку, а дівчинка отримала матір. Так минав час… Еленор Блейк виховувала Лорейну як своє дитя, навіть після народження власного сина не обділяючи сирітку теплом і увагою. 

Леді Лорейна Грей – донька заможного аристократа і видатного полководця Ендрю Грея. Її мати – леді Олівія Грей померла, даючи Лорейні життя, а тому обличчя матері дівчинка бачила лише на великому портреті в родовому замку Греїв. Зразу після народження, генерал Грей віддав доньку на виховання своїй сестрі графині Еленор Блейк і… не помилився, бо тут, в родовому маєтку Блейків його дівчинку виростили в любові; достатку, який межував з розкішшю і теплі… Теплі люблячих сердець та великого мармурового каміну гостьової зали Блейків! Графиня Еленор доклала всіх можливих зусиль, щоб Лорейна виросла освіченою, розумною, вихованою, доброю юною леді, якою пишався б її батько, що хоч і не часто бачився з донькою, та все ж виявляв свою любов і турботу так, як підказувало йому його заковане у військову броню генеральське серце… Як от тоді, коли на Різдво, не дивлячись на сильну заметіль, він приїхав глухої морозної ночі в маєток Блейків, щоб подарувати доньці портрет матері… Лорейні було тоді десять років, та вона ніколи не забуде, як стояла босоніж в калюжі талого снігу і обіймала батька, відчуваючи щокою холодний і мокрий плащ. Батько рідко з нею бачився, а вона не наважувалася сама просити про зустріч, але знала, що він любить її. І вона його любила… 

Тітонька Еленор якось сказала, що Лорейна дуже схожа на покійну матір і з віком ця схожість стає дедалі помітнішою. Навіть у ході, в манері рухатись і розмовляти Лорейна подібна до матері, особливо це помічають ті, хто добре знав Олівію Грей і пам’ятає її… Тому, напевно, зустрічі з донькою завдають генералові певного болю, але в цьому немає її – Лорейни – провини. Дивлячись на портрет покійної матері, який висів у її спальні, Лорейна й сама розуміла, що дуже схожа на неї. Цією схожістю дівчина пишалася більше за все на світі, навіть більше того, що вона є донькою видатного генерала Ендрю Грея, якому навіть сам король Леонард II* виявляв почесті та надавав певні привілеї. Високе звання батька ніяк не зачіпало спокійного життя Лорейни у родині Блейків. Всі знали, що вона – донька славетного генерала і приймали це як належне. Під опікою тітки юна Лорейна була цілком щаслива. Їй здавалося, що більшого щастя, ніж жити поряд з рідними та дорогими їй людьми, бачити їх здоровими та радісними й бути не може, але вона помилялася. 

Барон Домінік Клемон – молодий аристократ, єдиний спадкоємець заможного роду Клемон та баронського титулу. Мріяв про блискучу військову кар’єру та не менш високе звання… І аж ніяк не бажав відмовлятися від мрії, щоб повернутись в родинне гніздо, з якого, до речі, так легко випурхнув в гонитві за військовою славою. Маючи двадцять два роки, він відмовився від цілком вигідного шлюбу, який влаштувала турботлива леді Беатріс Клемон – мати Домініка, щоб забезпечити молодшому синові, який за законом не мав прав на титул* – безтурботне майбутнє. Батько Домініка помер, коли йому було десять років, а старшому братові Коліну – тринадцять. Колін виріс, успадкував батьківський титул і одружився. У нього народилася донька, а через два роки – син, майбутній барон Клемон. У Домініка з старшим братом були чудові стосунки. Колін у всьому підтримував його, без вагань фінансуючи всі забаганки: починаючи з художньої школи, у яку Домінік забажав вступити десь у чотирнадцять-п'ятнадцять років і завершуючи військовою академією, до якої вступив у сімнадцять. До речі, академію він закінчив, а школу – ні. 

Дійсно, Колін підтримував брата в найабсурдніших ідеях, чим викликав любов і захоплення Домініка та гнів і відчуження матері. Після смерті батька, мати з братом постійно сперечалися, хто з них краще знає, що потрібно «малому Ніку». І якщо Колін завжди слухав молодшого брата і поступався, то мати… ніколи не слухала і її холодне «так буде краще» – залізним замком висіло на волі і мріях як десятирічного хлопчика Ніка, так і двадцятирічного випускника військової академії Домініка Клемона. 

Після закінчення академії, два роки життя Домініка пройшли в безперервних балах, прийомах, званих вечорах та заміських поїздках, ретельно підготованих баронесою Клемон. Метою всіх цих заходів було знайти йому наречену. Домініка дратувала поведінка матері, але він… скорився. Відкинув марні спроби відімкнути «залізний замок» словами «…для мене це важливо…» і «…я про це мріяв…». Домінік охоче супроводжував матір на всі ці бали і вечори, їздив з нею в гості до потенційних наречених, був чарівним і галантним молодим чоловіком з трьома роками навчання у військовій академії за плечима, що додавало йому ще більшої чарівності. Всі ці заходи давали свої плоди, якими леді Беатріс Клемон була вельми задоволена і які її син з легкістю розчавлював, перетворюючи їх у ніщо!