25.3. Перед некроконференцією 

— Дивись, як розімліли, — тихо кивнула Морріган на групу німецьких некроінженерів, які активно обговорювали доповідь “Автоматизація виклику вищих сутностей через хмарні сховища Західного блоку”. — Вони щиро вірять, що алгоритми можуть замінити пряме відьомське прокляття. Прогрес, Костю, чиста цифра.

— Цифра працює лише доти, доки не стикається з сирою магією землі, — Кощій презирливо дивився на натовп магічних функціонерів. — Їхні хмарні сховища впадуть від першого ж серйозного карпатського туману, який Євина Дарина може викликати клацанням пальців. Але вони продовжують інвестувати мільярди в цей мертвий софт, сподіваючись підім’яти під себе наші ресурси.

Кощій ішов повз цю магічну вкрай різношерстну компанію, зовні виглядаючи як повний господар становища — застебнутий на всі ґудзики, з непроникним поглядом, який притискав до землі. Але всередині у нього все сильніше закручувався неприємний вузол. Головна доповідь дня мала належати тутешнім некромантам. І якщо Єва вирішила діяти за своїми правилами, ця конференція ризикувала увійти в історію своєю непередбачуваністю. 

Він помітив, як осторонь, біля секції “Моделювання майбутнього та некроматричний аудит”, жваво дискутували французькі емпати. Вони обговорювали тему “Вплив жіночого емоційного фактора на стабільність магічних ринків Східної Європи”. Кощій ледь помітно скривився. Якби ці кабінетні теоретики знали, який саме “емоційний фактор” зараз пакує валізи на Борщагівці під керівництвом Явдохи Степанівни, вони б негайно анулювали всі свої прогнози й оголосили евакуацію всього європейського блоку.

— Дивись, а ось і наш пустельний принц, — тихо кивнула Морріган у бік VIP-ложі.

Там, оточений охороною й аналітиками, у своєму традиційному білому одязі сидів Тарік аль-Мансур. Перед ним на скляному столі вже лежав розгорнутий некромагічний сувій, що світився синіми неоновими кодами штучного інтелекту. Тарік підвів очі, помітив Кощія і тонко, ледь помітно усміхнувся, піднімаючи кришталевий келих із крижаною водою. У цій усмішці читалося переконання, що київські підземелля вже майже у нього в кишені.

Поруч з аль-Мансуром на окремому голографічному моніторі крутилася тривимірна модель подільських місць сили, яку його сканери зчитували через ті самі чорні лотоси, що зараз стояли в пластиковому відрі Єви. Східний некромант почувався тріумфатором. Він був упевнений, що його доповідь про інтеграцію прадавніх ментальних ядер у сухі цифрові мережі стане фінальним акордом перед викупом київських архівів душ.

“Усміхайся, хрін пустельний, — похмуро подумав Кощій, стримуючи паморозь на пальцях. — Ти просто ще не знаєш, що хтось уже розписав твою долю наперед”. Як, до речі, цього не знав і сам Кощій. 

Він бачив, як Тарік зробив легкий жест рукою своїм помічникам, даючи вказівку підготувати документи на запуск його приватного джета. Східняк чекав на розлючену ображену Єву, яка прибіжить до нього шукати захисту від “зрадливого” Костянтина. Кощій глибоко вдихнув сухе повітря свого рідного Тридев'ятого, де добре знав кожен камінець, відчуваючи, як паніка всередині трансформується в передчуття грандіозного магічного шухеру. Якщо Явдоха Степанівна справді вирішила летіти в Дубай, пустельні сервери аль-Мансура не просто закиплять від системної помилки. Може так статися, що вона знесе весь його цифровий софт під нуль, не залишивши навіть резервних копій. Ось тоді комусь стане дуже не смішно…