25.2. У Тридев’ятому царстві

— Ти думаєш, твоя Яга заковтнула наживку? — Морріган нарешті відклала планшет. На її обличчі з'явилася легка тінь сумніву. — Жінки в гніві зазвичай роблять дурниці, Костю. Твоя димова завіса не дуже токсична для неї?

— Моя Яга — це Явдоха Степанівна, — сухо відрізав Кощій, поправляючи піджак перед дзеркалом. — Вона дурниць не робить. Вона робить стратегічні ходи, після яких у мене зазвичай падає капіталізація холдингу на два мільярди. І той факт, що мій начальник безпеки зараз сидить у неї на Борщагівці й глушить мій зв'язок, означає тільки одне: вони там щойно уклали угоду. Без мене. А ось у плюс чи в мінус — це фіфті-фіфті, але життя покаже… 

Він підійшов до марева. Портал у Тридев'яте царство не мав нічого спільного з казковими переходами з книжкових ілюстрацій. Це була чиста некромагія, адаптована під сучасні реалії: замість кістяних стовпів — важкі металеві рами з титанового сплаву, які утримували стабільне вікно міжвимірного простору. Крізь коливання повітря вже проглядалися контури Тридев'ятого — це був величезний, винесений за межі земної географії закритий анклав холдингу. Суміш древньої брутальної архітектури з чорного тесаного каменю й ультрасучасних скляних павільйонів, де розміщувалися конференц-зали. Небо там завжди було кольору мокрого асфальту, а замість сонця над гострими шпилями веж крутилися гігантські кільця логістичних магічних маркерів, що кодували потоки енергії.

Усередині цього виміру не існувало поняття пори року: земля навколо старовинного замку була вистелена дзеркально гладким чорним обсидіаном, над яким височіли велетенські голографічні екрани з розкладом секцій. Древні кургани тут сусідили з терміналами обміну ментальними даними, створюючи сюрреалістичний пейзаж високотехнологічного цвинтаря епохи кіберпанку. Замість звичних ліфтів між поверхами замку, який давно наростив себе і в глибину, і вгору, курсували вертикальні потоки сірого некроефіру, що миттєво піднімали делегатів на потрібний ярус.

— Проходь першою, — Кощій пропустив Морріган у сіре мерехтіння. — Треба перевірити розсадку в президії. Якщо Тарік заявив доповідь про “Цифрову реінкарнацію ментальних матриць у сухих кліматичних зонах”, він сидітиме в першому ряду.

— Нам обов'язково треба послухати його виступ, — зауважила Морріган, переступаючи поріг міжвимірного переходу. — Окрім нього, там заявлена дуже слизька доповідь від балканських ліцензіатів щодо “Правового статусу відчужених душ без визначеної географічної прив’язки”. Це прямий підкоп під твої київські архіви. Якщо вони протягнуть цю резолюцію, Східний блок зможе легально претендувати на матриці твоїх алхіміків через дірки в міжнародному магічному праві.

— Не протягнуть, — жорстко відрізав Кощій, відчуваючи, як магічний тиск Тридев'ятого звичним тягарем лягає на плечі. — Вероніка вже підготувала пакет контрдокументів для нашої секції. Якщо балканці хоч рота розкриють про відчуження, вона заблокує їхні рахунки через європейський арбітраж ще до того, як вони дійдуть до третього слайда своєї презентації.

Вони переступили межу. Повітря Тридев'ятого царства одразу вдарило в легені сухою склеповою прохолодою з ледь помітним солодкуватим присмаком тліну. Тут не було жодних протягів чи запахів живого світу. Сама тутешня атмосфера пахла законсервованою віками тишею і застиглим часом. 

Тим часом на подвір’ї замку вже з’являлись інші делегати: румунські вампіри-ліцензіати у чорних смокінгах сперечалися з білоруськими болотними відьмами щодо квот на експорт торф'яних консервантів, а представники Західного блоку розгортали голографічні стенди біля стійок реєстрації. “Починається…” — промайнуло в голові Кощія, але він тільки мовчки зціпив зуби.