РОЗДІЛ 25. Тридев’ятий логістичний вузол і нерви Безсмертного   25.1. Куди зник Аристарх?! 

— Та в сенсі “поза зоною”? У нього крила з GPS-трекером чи де?! — Костянтин Борисович шваркнув на стіл чергову закривавлену мишку, яка щойно буквально зварилася в його долоні від чергового спалаху некромантської аури. Тепер офісний пластик нахабно смердів горілим, але до нього нікому не було абсолютно ніякого діла.

Морріган, яка гойдала носком дорогого кросівка, сидячи на краєчку підвіконня, навіть не здригнулася. Вона звикла до корпоративних істерик східноєвропейського магічного блоку, тому Костя тут нічим особливим не вирізнявся.

— Костю, твій начальник безпеки — ворон, якому триста років. Може, він просто знайшов купу свіжого сміття біля вокзалу й згадав молодість? — ліниво кинула вона, перегортаючи сторінку на айпаді. — Підпиши румунські додатки. Юристи Вероніки вже тричі завертали третій параграф. Якщо ми не закриємо питання з транзитом душ карпатського ешелону до початку пленарного засідання, аль-Мансур викупить акції трансильванських цвинтарів прямо на кава-брейку.

— Тобі смішно, а у мене на Поліссі через ці румунські ліцензії магічний транзит заблоковано вже другий тиждень, — Кощій роздратовано відсунув убік згорілу мишку й увімкнув резервний термінал. — Вероніка не просто так завертає параграфи. Вона чудово розуміє, що якщо ми віддамо західникам регуляцію карпатських потоків, то втратимо прямий вихід на заставні підземелля. Її юридичний департамент зараз єдиний, хто відстежує ситуацію від початку й до кінця, поки сама Вероніка паралельно вичитує міжнародні квоти. Вона копає під їхні фонди так, що у мюнхенських аналітиків сервери починають диміти.

Морріган невдоволено хмикнула й поправила ремінець своїх люксових кросівок, але сперечатися не стала — залізна хватка людського юриста Невмираки була відома навіть у європейських магічних арбітражах.

— Аристарх не згадує молодість, коли на кону стоїть злиття фондів, — Кощій потер перенісся, відчуваючи, як під шкірою починає оживати застаріла мігрень. — Я сам відправив його до Єви. Він мав просто акуратно злити їй інфу про те, що ти тут через бізнес, а не посягаєш на моє ліжко. Злити так, щоб вона розіграла образу перед камерами Таріка, але внутрішньо залишалася спокійною. Це було чотири години тому. З того часу Аристарх заблокував ментальний канал, а Вероніка надіслала мені тринадцять запитів на аудит заставних підземель Подолу. 

Морріган мовчки вислухала цю тираду Кощія і тільки знизала плечима. Мовляв, тобі видніше, але я б не була такою впевненою. Але ж причина зникнення Ворона має бути!

— І це означає лише те, що мій начальник безпеки успішно здезертирував на один з околичний міських масивів і зараз працює консультантом з некромаркетингу у Явдохи Степанівни, — похмуро додав Невмирака, спостерігаючи, як на моніторі спалахують нові червоні сповіщення від внутрішньої служби контролю. — Вона з нього всі мої закриті логфайли витягне за десяток домашніх пирогів з горіхами. А за палку свіжої салямі Аристарх готовий здати всі маневри нашого банку, включаючи трансильванські цвинтарі. І Єва все це добре знає… 

Він різко підвівся, підійшовши до стіни, де зазвичай висіла старовинна мапа київських намісництв. Зараз там, прямо між рамами, проступало важке маслянисте марево — провідний портал у Тридев'яте царство, де зовсім скоро мала стартувати щорічна некромантська конференція, на якій Кощій мав бути головою й модератором. “Не конференція, а прямо справжній головний біль, — подумав він, позираючи на Морріган. — І не відмовишся ж від того, що сам започаткував…”