24.4. Ліки від кабінетного стресу 

Одягнена в акуратну домашню сукню (відьми вже облаштувалися так, щоб одна в другої могла залишатися на ніч, якщо випаде така потреба), Сніжана впевнено тримала в одній руці пляшку добре охолодженого білого сухого, а в іншій — два кришталеві келихи. З кухні за нею одразу ж визирнула Дарина, яку Єва нещодавно привезла з Карпат. Та якраз куталася у своє розтягнуте худі й тримала тарілку з домашніми пирогами. Обидві дівчини були для Єви не просто ученицями, а тим самим надійним тилом, який згодом зможе підмінити її навіть у Правічному лісі, де зараз надривалися лісовик з домовиком.

— Так, відставити траурні котурни, — Сніжана спритно підділа пальцем корок, і по кімнаті розійшовся тихий шурхіт відкупореного вина. — Я принесла ліки від кабінетного стресу. На валах зараз таке коїться: Вероніка щойно скинула в наш чат аналітику. Каже, Кощій там уже третій комп'ютер за день міняє, бо офісне залізо не витримує його аури. Добре, що у Вероніки залізна юридична хватка — вона там паралельно ще й договори холдингу вичитує, поки Борисович кабінет громить. А ви тут сидите в підпіллі й переводите дефіцитну салямі на котячі потреби.

Відьма чіпким оком оцінила градус напруги в кімнаті, пройшла повз відро з лотосами, навіть не зморщившись від їхнього солодкого духу, і сіла на стілець поруч із диваном. Дарина примостилася поруч прямо на килим, підібгавши під себе ноги й уважно слухаючи.

— На валах знову гроза, а у нас тут — філіал Месопотамії? — морозна відьма кивнула на східні квіти. — Вероніка вже розписала нам у закритому документі, що Костянтин Борисович у кабінеті ледь паркет не проламав від люті, коли ти пішла. Вона ж у нас юрист, зафіксувала всі зміни в його поведінці як свідчення очевидця.

— Вероніка права, там справді біда, — зітхнула Єва, підставляючи келих під прохолодне вино без зайвих суперечок. — Прилетіла якась Морріган фон Кроу. Колишня Костянтинова… колега з західного блоку. Сидить у його кріслі, як у себе в Мюнхені, пальцями за шию мацає, поправляє йому там щось. Огидно! Розумієш, Сніжко, вона вся така технологічна, з айпадами, а сама лізе в наші справи. Нам тепер треба разом думати, що з цим усім робити, бо Вероніка юридично холдинг там прикриє, а от магічно відбиватися доведеться нам усім разом.

Сніжана налила вина, зробила повільний ковток і раптом примружилася, дивлячись повз лотоси у відрі кудись у простір:

— Почекайте, Єво. Та, що з коротким волоссям і в шкіряному костюмі? До речі, шкіра там найвищої якості, тонка, як шовк, і кросівки під неї підібрані такі, що за їхню вартість можна тут пів Борщагівки купити. Це зараз на Заході стиль такий, люксовий мінімалізм. Так от, я її бачила мигцем, коли вранці заносила в офіс холдингу ті запечатані папери з квартальними звітами про столичні місця сили. Ну, знаєте що… Як відьма відьмі скажу: ця європейська стерва грає як у Голлівуді. Жінки так не закидають ноги на стіл і не мацають за комірець, коли справді хочуть мужика. Це ж чистий театр, продуманий до міліметра! Вона перед вами випендрювалася абсолютно навмисно, щоб ви дверима кабінету грюкнули й пішли, звільнивши їй майданчик. Вона щось прикриває. Очі в неї холодні, в них розрахунок якийсь ховається, як у головного бухгалтера перед ревізією. Там сексом і не пахне, Єво, там пахне великим бізнесом і великою кров'ю. 

Єва, глянувши на одну зі своїх учениць, тільки мугикнула. Мовляв, це ж треба до такого додуматися. А тим часом, як мовиться, з чим чорт не жартує, поки на небі сплять…