24.2. Завдання для Аристраха 

Невмирака дивився на неї зі значною долею скепсису. 

— Без цих ревнощів, Костянтине, твій східний гість уже завтра знав би, про що саме ми говоримо, — Морріган невдоволено застукала стилусом по екрану планшета. — Аль-Мансур приїхав сюди не каву з твоєю Євою на Андріївському пити. Наші аналітики в Мюнхені підняли закриті лог-файли й прочесали даркнет. Східний блок зараз масштабно розгортає новий глобальний ШІ мертвих, хоч Тарік і прикидається перед тобою старомодним шейхом, який визнає тільки золото, кальяни й древні сувої. Це все фасад для чужих. Насправді вони будують цифрову некромережу нового покоління. Але їм потрібні не просто обчислювальні потужності. Їм потрібні ядра.

Кощій небезпечно примружився, від чого в куточках його очей проступили жорсткі глибокі зморшки, а сіра магія навколо пальців остаточно згасла, перетворившись на холодний пил: 

— Контракти?

— Саме так. Контракти на душі видатних діячів минулого, — Морріган розвернула планшет екраном до нього, демонструючи зашифровані списки й графіки. — Ті самі, які твоя контора скуповувала, вимінювала й консервувала тут, у Києві, ще з часів Середньовіччя. Ярослав Мудрий, перші київські зодчі, печерські алхіміки, літописці, стратеги… Усі ті, чиї мізки, досвід та унікальні ментальні матриці в цифровому форматі дадуть Сходу абсолютну перевагу в прогнозуванні магічних воєн і моделюванні майбутнього. Вони хочуть викупити або вкрасти твій золотий архів душ, Костю. А твоя Єва — чудовий важіль впливу. Східняк думає, що якщо він підбере до неї правильні ключі, то через нову Ягу отримає прямий доступ до надр твоїх банківських сейфів.

— Мої підземні сейфи запечатані кров'ю перших князів і моїм особистим словом, — Кощій важко сперся обома руками на стіл, нахиляючись до співрозмовниці. 

Його погляд став важким, як гранітна могильна плита, а в кабінеті помітно впала температура. 

— Жоден цифровий софт туди не пролізе, навіть якщо Тарік підключить усі супутники світу й найме найкращих хакерів Заходу. Але ти права в іншому. Якщо він почне тиснути на Єву через її оточення або, що набагато гірше, запропонує їй щось таке, від чого її відьомське марнославство й хазяйська жилка просто не зможуть відмовитися… ми отримаємо локальний апокаліпсис прямо на Хрещатику. Ну, або ще десь… І тоді румунський блок здасться нам дитячим садочком.

Птах на шафі тихо, ледь чутно крякнув, випадково ворухнувши затерплим крилом. Кощій, почувши незрозумілий звук, стрімко кинув різкий погляд на своє “опудало”:

— Аристарху, ану брись звідси. І тільки спробуй Язі бодай слово бовкнути…

Ворон ображено розправив крила, зробив широке коло під високою стелею кабінету і, хрипло каркнувши на прощання “Невмирака-альфа-самець, раритет ходячий!”, вилетів у прочинене вікно. Старий птах тримав чіткий курс з Подолу прямо на Борщагівку. Завдання для самого себе було зрозумілим і без жодних наказів: треба терміново донести їхній відьмі, що німецька гостя зазіхає взагалі не на тушку Безсмертного, а нібито намагається зберегти від східних некромантів його найцінніші активи. А це міняло всі розклади.

У борщагівській “чешці” тим часом пахло так, наче там одночасно вибухнули ботанічний сад, склад імпортних спецій і якась парфумерна фабрика. Рідкісна потойбічна флора явно не витримувала сухого повітря київської панельки й відчайдушно намагалася задушити всіх присутніх своїм специфічним ароматом. Та Аристарха таким точно не злякаєш, бо він давно знав кожен закуток її теперішнього житла. Вивчив, коли прилітав перетерти з Млинцуром про своє, про котячо-пташине…