РОЗДІЛ 24. Житомирські тритони й борщагівський консиліум   24.1. Що втворила Морріган

Гепнувши щосили дверима, що замалим додолу не посипалося скло, Єва гордо вийшла, залишивши його з цією… як її… з його колишньою любкою. Кабінет керівника холдингу “Невмирака Корпорейшн” застиг у тій дзвінкій тиші, яка зазвичай буває за секунду до вибуху. У просторій кімнаті старовинного подільського будинку на Валах раптом стало так тихо, що було чути, як аж десь на Андріївському сигналить якийсь застряглий у заторі таксист, а на лакованій поверхні столу застигли кілька дрібних крапель кави.

На верхній полиці мінімалістичної чорної шафи, яку дизайнери так і не змогли до кінця вписати в інтер'єр із високими стелями, примостився Аристарх, старанно вдаючи з себе антикварне опудало рідкісної ворони епохи палеоліту. Ворон міцно підібгав лапу, притиснув крила і намагався навіть не ворушитися, бо з власного багатовікового досвіду знав: коли Костянтин Борисович перебуває в стані “зараз буду нищити міста”, під гарячу руку краще не потрапляти, якщо не хочеш стати інгредієнтом для експрес-зілля.

Голова наглядової ради, а за сумісництвом генеральний директор корпорації застиг посеред кабінету, важко дихаючи, а навколо його пальців усе ще крутилися сірі воронки його розлюченої магії. Він різко повернувся до великого вікна, що виходило прямо на гамірні вали, ніби збирався кинутися наздогін, але вчасно згадав про свій статус і лише міцно зціпив зуби. Підвіконня під його руками знову покрилося ледь помітною памороззю — Безсмертний явно намагався загнати свій гнів глибоко під лід власного самоконтролю.

Морріган спокійно провела поглядом зачинені двері, поправила манжет на рукаві костюма й нарешті перевела очі на Кощія. Весь її переможний блиск і кокетство злетили за секунду, наче їх і не було. Обличчя стало сухим, зібраним і суто діловим.

— Ну що, з’їв? — абсолютно буденно, без жодного акценту спитала вона, сідаючи рівно. — Твоя відьма ледь кабінет не спалила. Актор із тебе, Костю, якщо чесно, паршивий. Комірець я йому поправила… Тебе ж усього пересмикнуло, наче я тобі результат податкової перевірки принесла.

— Навіщо ти влаштувала цей цирк? — Кощій підійшов упритул до столу, і його голос зазвучав низько, зловісно й глухо. — Ми могли обговорити румунський блок без цих провінційних трюків і ревнощів.

— Тобі аби все напряму, Костянтине, — Морріган зневажливо пирхнула, крутнувши в пальцях стилус. — Західні спецслужби не працюють у лоб, ми створюємо контекст. Поки твоя Єва думає, що я зазіхаю на твою старечу некромантську тушку, вона діє абсолютно щиро. А щирі емоції — це єдине, чого не можуть прорахувати алгоритми стеження аль-Мансура, які зараз сканують увесь район крізь його шпигунські букети та інші артефакторські штучки.

Вона сперлася на спинку стільця, спостерігаючи, як Костянтин Борисович нервово барабанить пальцями по чорному дереву. На підвіконні все ще біліла тонка смужка інею.

— Цей твій східний колега не такий простий, як тобі здається з висоти твого безсмертя, — продовжила вона, примружившись. — Його аналітики вираховують логіку, шукають розрахунок у кожному твоєму кроці. А коли київська відьма влаштовує скандал із биттям офісного скла просто тому, що їй не сподобався мій макіяж чи те, як я торкнулася твого плеча, всі їхні сервери в Еміратах починають закипати від системної помилки. Вони шукають тут геополітичну змову, а бачать звичайну жіночу лють. Це найкраща димова завіса, Костю. Тож замість того, щоб шипіти на мене, подякуй, що я щойно закрила твій головний архів від цифрового шпигунства.