23.8. “Навіщо ти це зробила?!” 

Вона по-хазяйськи поправила комірець його сорочки, затримавши пальці на його шиї трохи довше, ніж це було потрібно. 

— І оскільки ситуація в місті нестабільна, а ці дикі скандинави з румунами вештаються всюди, я наполягаю, щоб ти особисто провів мене у Тридев'яте царство. Прямо сьогодні. І супроводжував мене там протягом усієї підготовки. Пам'ятаєш, як у старі добрі часи в Берліні? Ти ж не відмовиш своїй давній… колезі? 

Кощій кинув на Єву такий панічний погляд, якого вона не бачила в нього, мабуть, ще з середніх віків. Невмирака за секунду прорахував усі фінансові, магічні й особисті ризики й чітко зрозумів: якщо він зараз піддасться на цей відвертий флірт західної гості, то живим із цього кабінету просто не вийде. А перетворюватися на привида (і це ще добре буде, якщо Єва залишить від нього бодай привида!) у власному царстві якось воно того… не комільфо. 

Морріган тим часом задоволено спостерігала за його реакцією, а потім стрільнула переможним поглядом у бік Єви. Вона всім своїм виглядом показувала, що чудово знає всі слабкі місця Безсмертного і приїхала сюди господарювати на правах старої знайомої.

Єва повільно перевела погляд на Невмираку. Той застиг і навіть не дихав, усвідомлюючи, в яку глуху пастку потрапив. Усе складалося просто “на п’ятірочку”: спочатку цей східний зазнайка у ресторані зі своїм прахом і залицяннями, тепер — європейська стерва з планшетом у його кріслі. Усі ніби змовилися в один день, щоб випробувати київських відьму й некроманта на міцність і рознести їхній тандем у тріски.

— Що ж, Костянтине Борисовичу, — Єва солодко, майже по-ангельськи посміхнулася, хоча з кінчиків її пальців уже зривалися фіолетові іскри її сирої сили. — Супроводжуй свою цифрову колегу, діло першочергове. А я, мабуть, піду. Мене там обіцяли по місту покатати, увесь Київ показати й подарунками завалити. Як думаєш, напарнику, погоджуватися? Мені ж пасуватиме східна розкіш?

Вона розвернулася на підборах, грюкнула дверима так, що ледве не повилітали шибки, і залишила Кощія розгрібати все це самотужки. Жартівливі ревнощі в ресторані закінчилися, на валах починалася справжня війна на два фронти.

Кощій уперся поглядом у зачинені двері, і в кабінеті помітно похолоднішало — на стінах виступив тонкий шар паморозі. Він повільно перевів важкий, обіцяючий великі неприємності погляд на гостю, яка знову примостила ноги на його стіл. Але жарти й дипломатія скінчилися. Тепер перед європейською відьмою сидів не старий берлінський знайомий, а володар тутешнього потойбіччя, якого щойно розлютили до нестями.

Морріган лише легковажно знизала плечима й нарешті опустила ноги на підлогу, навіть не повівши бровою від його крижаного тиску. Вона спокійно вимкнула свій планшет, відклала стилус і знову хижо посміхнулася. Її план спрацював просто чудово — вона вивела суперницю з рівноваги першим же ударом, а розлючена Яга завжди припускається помилок, які цифрова некромантія прораховує за секунди. 

— Навіщо ти це зробила? — спитав її Кощій, підійшовши упритул? 

— Що саме, Костянтине? — на нього дивились холодні очі колеги, в яких не було й крихти тепла. 

— Що саме? Якщо ти про свою… напарницю, то нам треба поговорити без зайвих вух, — вона виразно глянула на Аристарха, який саме косив під старовинний декор, — і буде краще, якщо всі думатимуть, що між нами знову почуття…