23.7. Поява західної некромантки 

У кабінеті повітря було наче наелектризоване — у Єви навіть її лілове волосся відразу злегка піднялося, ледь не ставши дибки, й почало магнітитися. Чужа холодна магія аж колола шкіру, а в кімнаті виразно пахло дорогими парфумами й нагрітим пластиком, наче від нової техніки, яку щойно увімкнули в мережу.   

У глибокому шкіряному кріслі Кощія, абсолютно не переймаючись пристойністю, розвалилася жінка. Мало того, вона безсоромно закинула ноги в ультрасучасних кросівках прямо на його улюблений грабовий стіл, над яким Невмирака зазвичай трясся і не дозволяв нікому навіть торкатися. На вигляд гості було років тридцять п’ять: коротка стрижка кольору воронячого крила, стильний шкіряний костюм від якогось концептуального західного дизайнера і новенький планшет, по екрану якого вона швидко й монотонно цокала стилусом.

Від неї теж виразно віяло смертю, але зовсім не такою, до якої звикли в тутешніх краях. Тут не було сирості розритих могил чи стародавнього праху. Це була суха, технологічна й чиста некромантія Західної Європи, де магію давно оцифрували, прорахували на кодах і поставили на рейки штучного інтелекту.

Морріган фон Кроу. Керівниця Західного блоку, яка вміла діставати потрібні дані з висохлих мізків померлих за допомогою програмного забезпечення. Але найпаскуднішим для Єви було інше: саме з цією жінкою у Кощія пару століть тому, якраз під час їхньої чергової епічної сварки, зав'язався дуже палкий роман.

— О, Костю, нарешті, — Морріган навіть не підвела голови від планшета, розмовляючи чистою українською з легким, майже непомітним європейським акцентом. — Твої київські “пробки” — це якесь середньовіччя. Я вже встигла зламати сервери твоїх румунських колег, поки чекала.

Вона нарешті підняла очі, і її погляд — розумний, пронизливий і абсолютно безжальний — зупинився на Єві. На губах Морріган з'явилася тонка посмішка, у якій Єва прочитала торжество. Вона явно знала, хто перед нею, і приїхала сюди саме за цим — застати його відьму-напарницю зненацька й насолодитися її розгубленістю. 

— А це, мабуть, твоя… Яга? — з легким відтінком іронії протягнула західна некромантка, повільно знімаючи ноги зі столу. — Дуже… цікаво. Ліловий колір зараз у тренді серед лісових сутностей? 

У Єви всередині все аж перевернулося від люті. Почути зневажливу шпильку про свою “лісову сутність” від дамочки, яка так нахабно-безсоромно примостила кросівки на стіл Кощія, було вже занадто. За таке зухвальство треба було не просто одразу бити у відповідь, а бити боляче й дошкульно.  

Вона лише злегка примружила зелені очі, але в цьому погляді вже читався вирок. Древня відьомська сила гарячою задушливою хвилею підкотила від самого серця до горла — на кінчиках пальців закололи іскри, а в повітрі різко запахло грозою й скошеною травою. Єва стояла на порозі кабінету, ледь стримуючись, щоб прямо тут, не роззуваючись, не влаштувати цій гоноровій західній гості капітальний рознос разом із її айпадом, кросівками й цифровою магією. 

— Морріган прилетіла на конференцію трохи раніше, — швидко втрутився Кощій. Його голос звучав підкреслено сухо й ділово — Безсмертний явно відчував, що кабінет ось-ось рознесе на шматки, і намагався перехопити ініціативу. — Її департамент повністю курує цифрову безпеку некромереж…

— Так-так, Костю, — перебила його Морріган, підводячись і підходячи до Невмираки впритул, абсолютно ігноруючи особисті кордони. — Повністю курує…