РОЗДІЛ 21. Кастинг під загрозою    21.1. Напівголий десант до Невмираки

— Костику, вимикай свої калькулятори, у нас термінова нарада! — щойно переступивши поріг, закричала Явдоха.

Її розкішне платиново-філетове волосся (воно, виявляється, змінювало колір мелірування залежно від її настрою) було безсоромно розкуйовджене після танців і стирчало в усі боки, наче її шарахнуло електрострумом, а сукня кольору стиглої сливи смерділа елітним алкоголем і нічним клубом. Та Єва на це не зважала. Вона просто ввалилася в нічний спокій його пентхауса без жодного стуку, сходу знісши магічний замок на дверях, бо примудрилася його навіть не помітити.

Слідом за нею зайшла Вероніка — піджак вона так і не вдягла, залишившись у чорній коктейльній сукні з відкритою спиною, чим дуже здивувала Кощія, який ніколи не бачив її в такому вигляді. За ними йшла спокійна й незворушна Сніжана. На дорогому паркеті від її ніг залишалися ледь вологі сліди, які тут же зникали. Замикала процесію Дара — у своєму безформному чорному рок-худі, масивних літніх сандаліях-мартінсах на тракторній підошві й гілкою ялівцю, що стирчала прямо з шаленої рудої копиці волосся.

Та Костянтин Борисович не те що не видав свого здивування, він навіть не здригнувся. Натомість Кощ повільно відвів погляд від монітора, де світилися графіки кібербезпеки його банківського холдингу, і сперся на спинку шкіряного крісла. Верхній ґудзик його білосніжної сорочки був розстебнутий, а годинник на зап'ясті відблискував у напівтемряві кабінету. Усім своїм виглядом Невмирака показував, що повністю контролює ситуацію, хоча нічний візит чотирьох відьом явно не входив у його розклад на цей час.  

— Єво, ти на годинник дивилася? Три години ночі, — сухо зауважив Невмирака, ковзнувши байдужим поглядом по цьому напівголому відьмацькому десанту. — Якщо ти вирішила влаштувати афтепаті в моєму кабінеті, змушений розчарувати: акції холдингу від цього не ростуть.

— Карнавал приїхав, а клоунів на вокзалі забули, — прокаркав зі спинки крісла ворон Аристарх, переступаючи пташиними лапами по шкірі. — Чи, навпаки, якраз клоуни і з’явилися… 

Єва так зиркнула на Кощієвого фамільяра, що будь-який інший відразу б утік прямо у Тридев’яте царство. Чорні ж очі цього нахабного ворона дивилися на дівчат із презирством старого митника. 

— Костянтине, твій паркет коштує як три мольфарські присілки, а ця руда нечисть зараз накапає на нього ялівцевим соком. 

Дара, зрозумівши, що руда нечисть — це вона, смикнулася, проте Єва вхопила її за лікоть і трішки стиснула, мовляв, не хвилюйся, це зараз не головне. 

— Нам не до твоїх жартів, птахо-переростку. Костю, у місті шпигуни. Я щойно в “Ілюзіоні” у дзеркалах прямо в основному залі таку потойбічну дичину побачила, що аж ілюзія хмілю миттєво вивітрилася. Хтось через відображення зчитує енергетику клубу й пасе наших дівчат. Ну, й не тільки дівчат… Тіні не туди падають, обличчя в склі запізнюються на секунду — це прямо нахабна магія. Поки дівчата розважалися, цей зальотний привид сканував простір. І це ще не все. Окрім дзеркал, у нас, до речі, є ще й паперові хвости. Вероніко, давай цифри, добий нашого Борисовича..  

Вероніка, яка реагувала на Невмираку й Аристарха спокійно, бо добре знала обох, сперлася руками на стіл, миттєво перетворившись із фатальної жінки на провідного юриста його ж власної фірми.

— Мої помічники в міському кадастрі зафіксували дивні речі, — чітко заговорила вона. — Хтось через підставні офшори масово викупляє права оренди на занедбані ділянки навколо старих міських кладовищ. Офіційно — під логістичні склади. Насправді там чиста некромантія вищого порядку, зараз я це вже розумію, після того, як мені Явдоха Степанівна дещо пояснила. Вони підіймають “тихих” — тих мерців, які не залишають жодного магічного чи цифрового сліду в реєстрах. Вони зчитують інформацію, але навіщо?