18.7. Нарешті смак правильної відпустки! 

Жінка щасливо, крізь сльози посміхнулася, щиро перехрестилася і, замість плати, залишила на ящику величезний, загорнутий у марлю круг свіжого домашнього сиру й… великий різьблений таріль. 

— Ото файний капітал, — похвалила Яга подарунок, прискіпливо оглядаючи тонке різьблення на тарелі. На мить їй здалося, що візерунок дуже нагадує схему розводки тепломереж на Лук'янівці, але вона швидко відігнала цю столичну єресь. — Сир духмяний, тарілка справжня... Кощій за такий ексклюзив у своєму кабінеті пів лісу б віддав, старий гурман. Ну нічого, сама з’їм, а таріль під дзеркало на Борщагівці поставлю, хай Валя заздрить, бо як з’їжджатиму, то обов’язково заберу. 

Яга сиділа під старою липою, неквапливо пила пахучий карпатський чай із місцевими травами, розкладала картярські віяла й уперше за довгі місяці відчувала, як її відьомська душа наповнюється спокоєм. Люди навколо неї сміялися, щиро дивувалися, плакали від полегшення й гаряче дякували. Тут, на цьому шматку землі, не було поряд набридлого Кощія з його заплутаними пропозиціями й бажаннями, не було хитрого водяника, лісовика і навіть її рідного Млинцура. 

Тут була тільки справжня земля, яка не брала, а давала їй силу. 

“Ех, Костя, Костя... — задоволено й млосно подумала Явдоха Степанівна, мружачись на яскравий сонячний диск, що повільно падав за сині карпатські вершини. — Шукай мене поки як умієш, а я ще деньок-другий тут у тиші посиджу, циганський табір у хостелі про всяк випадок навчу карти правильно тримати, щоб людей не дурили, а вже потім повернуся в Київ. Подивимося, як там Вероніка зі Сніжаною без мене упоралися…”

Вона зібрала карти, сховала сир і підвелася. День був довгий, людські жалі й радощі приємно наповнили її серце, і тепер хранителька лісу відчула, що маскування старенької на сьогодні повністю виконало свою місію. Побути бабцею в плацкарті й серед торговок бринзою було весело, але пити вечірню карпатську каву Явдоха Степанівна воліла з абсолютно іншим рівнем шику.

Вона відійшла в затінок липи, подалі від залишків натовпу, і граційно потягнулася, розминаючи суглоби, які давно затекли від довгого сидіння на ящику. 

Один легкий порух руки — і строката вовняна хустка полетіла в баул. Яга заплющила очі, дозволяючи своїм чарам нарешті вирватися на волю. Смертна полуда злетіла з неї миттєво, наче попіл від багаття. Згорблена спина вирівнялася, являючи світові королівську поставу й розкішну фігуру топмоделі, якій навряд чи дали б більш як тридцять п'ять. Важкою густою хвилею по плечах розсипалося сліпуче платинове волосся із зухвалим сливовим меліруванням, яке вона зробила собі одразу після прильоту в Київ. Шкіра на обличчі розгладилася, а губи налилися кольором стиглої лісової вишні.

Коли вона розплющила свої великі відьомські очі, вони на мить спалахнули таким небезпечним смарагдовим вогнем, що випадковий гуцул, який проходив мимо з порожньою діжкою, ледь ту діжку не впустив. Він застиг на місці, шоковано вилупившись на ефектну приголомшливу красуню, яка щоночі могла б снитися всім чоловікам столиці, а зараз просто стояла посеред Косова під липою.

Явдоха по-відьомськи посміхнулася йому кутиками губ, закинула на плече свій картатий баул так, наче це була сумочка від відомого бренду, й легкою пружною ходою рушила в бік найближчої затишної кав'ярні. Відпустка офіційно набувала правильного смаку.