Розділ 9. Столиця

Через два дні Ніколь вже чекала автобуса на зупинці. Проводжали її всією родиною. Ніна Сергіївна з Ніколь йшли попереду і весело щебетали. А Орест Максимович ніс тяжку валізу доньки. 

"Здавалось, ніби вчора наша дівчинка була такою маленькою. А сьогодні вже їде вчитись до столиці, де вступить у нове, доросле, життя" - розмірковував батько.

-Мамо, тату,; - звернулась Ніколь, коли автобус вже під'їхав і речі були завантажені в багажник, - не сумуйте тут без мене. Через місяць я обов'язково приїду вас провідати. Сильно вас люблю.

-І ми тебе доню, - хором відповіли батьки. 

-Бережи себе, - прокричала навздогін автобусу Ніна Сергіївна і так і залишилась стояти, махаючи вслід рукою.

Рано чи пізно в житті настає момент, коли ми повністю змінюємо свої погляди й оточення. Коли ми змушені змінити своє життя і пройти ще одну сходинку чогось нового. Для когось це сходинка роками дитячого садочку, для когось це сходинка навчання в університеті, а для когось сходинка кохання та сім'ї. І лише пройшовши всі етапи, наприкінці життя, людина усвідомлює, як правильно можна було вчинити в будь якому етапі. Проте, шансу щось змінити у неї вже немає. Лише спогади: гіркі або солодкі, які людина забере з собою назавжди.

Ніколь приїхала на вокзал о шостій вечора. Вони домовились з Арсенієм, що той її зустріне біля платформи. Тому підїжджаючи до місця призначення Ніколь вдивлялась у кожне обличчя. І нарешті серед усіх багатьох побачила його. 

Арсен стояв із букетом гарних гладіолусів в руках. Одягнутий був по спортивному: джинси з кросівками, та тепла спортивна кофта. Бо надворі було вже досить прохолодно. Все таки настала осінь.

-Привіт, - привітався він з дівчиною і подав їй руку, - я сумував за тобою.

-Я теж, - трохи соромлячись, вимовила Ніколь.

-Це тобі, - простягнув букет кольорових гладіолусів Арсен.

-Чому саме гладіолуси, - засміялась Ніколь, хоча ці квіти теж дуже любила. 

-Тому, що троянди дуже банально. А я люблю, щоб все було оригінально. - сміючись, відповів Арсен.

Потім вони загрузили речі Ніколь в багажник авто, яке Арсенові все таки придбали батьки та вирушили до гуртожитку. Оскільки Ніколь жила далеко від столиці, то місце в гуртожитку для неї було першочерговим. Та і гуртожиток знаходився близько біля університету, лише кілька хвилин ходьби. Тому дівчина навіть думки не розглядала, щоб орендувати квартиру, та й не по кишені це її батькам.

-От ми і приїхали, - констатував Арсен, - і ввійшов першим з машини, щоб вийняти речі Ніколь.

-Дякую, за допомогу, - відповіла дівчина,- без тебе я не впоралася б.

-Дякую, в кишеню не покладеш. Тому думаю, ти погодишся на продовження вечора., - сміливо промовив хлопець.

-Арсен, я ж тобі розповідала, - почала Ніколь, - що мені потрібно буде заселитися в кімнату, розібратись з усіма документами. А потім розібрати всі речі. Сьогодні я все пороблю, а завтра ми неодмінно проведемо весь день разом. 

-Добре. Сильно не втомлюйся і лягай спати раніше. Бо завтра нас чекає насичений день. - вимовив Арсен і поцілував дівчину в губи.

А потім дотягнув сумку Ніколь сходами до входу в гуртожиток  та допоміг їй зайти всередину. Ніколь ще раз подякувала коханому і пішла заселятись. Так, подумки Ніколь вже давно називала Арсена коханим і навіть не уявляла, що може бути по іншому. Чи відчував Арсен до неї теж саме, нам тільки доведеться дізнатись. 

Дорогі читачі. Це моя перша книга. Тому буду вдячна за усі ваші зауваження та коментарі. І не забувайте ставити лайки, якщо вам подобається історія Ніколь та Арсена.