Розділ 7. Поцілунок

Молоді люди й не помітили, як проговорили до пізньої ночі. Повертались до будинку Ніколь тримаючись за руки. Дівчина в черговий раз посміхалась з жартів Арсена, а хлопець ніжно стискав долоню Ніколь. 
- Ну от ми і прийшли, - трохи не весело промовила дівчина.
- Коли ми зможемо знову побачитись? - прямо запитав у неї Арсен. - Мені залишилось мало часу тут, тому хочу бачити тебе частіше. 
- Навіть не знаю. Не можу й далі обманювати батьків, що йду гуляти з дівчатами. 
- Так не обманюй. А прямо скажи, що йдеш на побачення зі мною. - різко вимовив Арсен і ніжно обійняв Ніколь. 
- Але я не хочу, щоб батьки знали, що я ходжу на побачення з хлопцем. Вони розраховують, що я вступила в університет і всі сили буду віддавати на навчання та побудову кар'єри. 
- Ага, тоді я сам прийду до тебе в гості і розповім, про те, що ти мені дуже подобаєшся. 
- Ні, ти що. - вигукнула Ніколь, - Арсен будь ласка, не роби цього. 
- Тоді будемо зустрічатись таємно. І тільки посмій сказати, що ти не прийдеш. - сердито прогарчав Арсен. 
А потім ще сильніше притиснув Ніколь до себе. Щось у ньому змінилось. Здавалось серце стукає сильніше. А в голові усі думки лише про неї. Сам собі не міг зізнатися, що і справді почав закохуватись у цю просто дівчину. Її зовнішність, її характер, її парфуми із запахом яблук зводили його з розуму. 
Вони так і стояли біля будинку Ніколь і не могли відпустити один одного. Дівчина пильно вдивлялась в карі очі Арсена і мліла від його краси та ніжності. Вони навіть і не помітили, як їхні обличчя самі потягнулись одне до одного і злились в ніжному поцілунку. 
Для Ніколь це був перший поцілунок. Вона міцно притиснулась до Арсена і повторювала всі рухи за ним. А хлопець, хоч і цілувався вже з багатьма, але цей поцілунок вразив його в саме серце. Ніжні і такі солодкі губи ще більше проникали йому в саме серце. 
Після цього побачення Ніколь та Арсен бачилися майже кожного дня. Вони прогулювались нічним селом, влаштовували пікніки біля річки, плавали на лодці, або ж просто сиділи удвох на природі та цілувались. Ніжно та трепетно. Здавалось час зупинився. Існують лише вони вдвох і їхні палкі почуття.
- Вже післязавтра мені потрібно їхати в столицю, -  почав розмову під час одного з побачень Арсен, - У мене вже починається навчання скоро. І ще потрібно вирішити декілька питань з батьками.
- Я все розумію, - зажурено вимовила Ніколь, - Та і мені теж через тиждень на навчання. 
- Я тебе зустріну, коли ти приїдеш в столицю. І ми ще трохи побудемо разом. А лише потім я вирушу в Лондон.
- Сподіваюсь. - тільки й вимовила Ніколь і міцно обійняла Арсена. 
Це була остання їхня зустріч в селі. І вона вже сумувала за Арсеном. Настільки звикла бачити його кожного вечора, цілуватись, обійматись, що навіть не уявляла, як вона проживе цей тиждень без нього.