Розділ 6. Побачення

Промайнув тиждень. Арсену залишалось ще два тижні побути в селі і нарешті він повернеться додому. Чекав цього моменту з нетерпінням. Мріяв, як гулятиме в клубі зі своїми друзями,  як буде роз'їжджати по місту на новій машині. Бо ж хоч його батько,   Павло Миколайович, і був серйозною людиною і завжди дотримувався свого слова, все таки вирішив купити йому нову автівку. Тому що не може син політика їздити на маршрутці. 
Щоб ще всі друзі мої з мене сміялись, - прогримів батько на Арсена по телефону, - що я депутат, а синові автівку не купив. 
Та перш ніж Арсен повернеться в місто йому  хай там як, потрібно виграти спір з Романом і таки закохати у себе неприступну дівчину. 
Ніколь... Чомусь при одній згадці про неї, його тілом пробігали невидимі мурахи, а обличчя осявала ледь помітна усмішка. Все таки він відчував щось більше до неї, ніж емоції перемоги у цій суперечці.
Ніколь вже два дні не знаходила собі місця. Той несмілий поцілунок в щоку дуже сильно запав їй у душу. І вона все більше поглинала у ті почуття. Від своїх думок, її перервав звук вхідного повідомлення. Ніколь взяла в руки телефон і відкрила його. Смс надійшла з незнайомого номеру. Вона різким рухом відкрила повідомлення і отетеріла:
"Привіт, яблунева принцеса. Чекаю тебе сьогодні о 10 біля річки, на нашому місці.".
Ніколь не потрібно було думати, хто ж це їй написав. І так знала, що це Арсен. Її серце почало стукати сильніше. А ноги враз посунули до шафи, щоб приміряти одяг, який вона одягне на перше в житті побачення. 
Чим більше Ніколь досліджувала шафу, тим більше сумнівалась чи варто йти на побачення з Арсеном. Так, він гарний хлопець, але він мені точно не рівня. Я просто дівчина з села, в мене незаможні батьки. А він син депутата, місцевий мажор. Чи зможемо ми побудувати нормальні стосунки. 
Проте все таки вирішила відкинути всі думки і суперечності і все таки зустрітись з Арсеном. У шафі Ніколь знайшла легкий топ, який чудово підкреслював її груди. І нехай вона була ще не до кінця сформованою дівчиною, але груди у неї досить виділялись. Також до топа одягнула сірі спортивні штани і завершила образ гарною шовковою сорочкою теж сірого кольору. Волосся залишила розпущеним. Фарбуватись дівчина не любила, тому що природа її обдарувала густими віями, гарною безпроблемною шкірою та густими чорними бровами-ниточками. Тому глянувши на годинник дівчина вирушила до річки. 
Батькам звісно сказала, що йде туди з подругами. І хоч в неї були прекрасні стосунки з батьками. І дівчина ніколи їх не обманювала.  Все ж таки цього разу вирішила не розповідати їм нічого, щоб вони зайвий раз не хвилювались.
Вже сутеніло. Поважні верби вже давно схилили свої коси над річкою і полягали спати. Де-не-де виспівували пташки,  сповіщаючи лісових жителів, що вже наступає ніч. Ніколь перша прийшла до зазначеного місця. Це була невеличка галявина біля річки, де було зроблено все для відпочинку місцевої молоді: столик із лавочками, дерев'яні гойдалки та невеличка бесідка. Дівчина зупинилась біля гойдалок, сперлась плечем на одну з них і мовчки спостерігала за життям річки. 
Арсен побачив Ніколь ще з далеку. Самотня постать, яка виділялась своїм білим нарядом із вечірніх сутінок. Ніколь стояла до нього спиною і він лише міг спостерігати її профіль.  Спортивна підтягнута фігура, довгі коси, які спадали з голови дівчини, ніби водоспади, і стікали аж до пояса. Щось не зрозуміле вабило його до неї. Він ще мить повагався, а потім швидкими кроками рушив до дівчини. Швидко підійшов до неї ззаду та закрив її очі своїми руками і прошепотів на вухо:
- Привіт. Ти дуже гарна сьогодні.
- Привіт. Дякую, - зашарівшись від його слів, промовила Ніколь. 
Хлопець прийняв свої руки. Натомість вийняв з сумки маленький букет волошок та яблуко, і подарував Ніколь.
- Не знаю, які квіти ти любиш, але в селі вибір не великий. Що знайшов у полі, те й приніс, - посміхаючись, мовив хлопець.
- Дякую за подарунки. Волошки, мої улюблені квіти. Тому ти вгадав. - вже впевненіше і з посмішкою на вустах вимовила Ніколь. Вона лише тепер змогла розгледіти Арсена. Він був одягнутий у просто білу футболку та чорні спортивні штани, проте все одно виглядав до біса привабливо. Широкі плечі, мужні підтягнуті руки, гарний контур обличчя, все це подобалось дівчині у Арсеновій зовнішності. 
- Якщо чесно, то думав, що ти не прийдеш. Але дуже радий, що ти все таки погодилась на мою пропозицію.- люб'язно промовив хлопець.
- Але я все таки вирішила прийти. І справа зовсім не в тобі. - якось не впевнено почала белькотати Ніколь, - просто хотіла побути на природі, і не важливо з ким.
- Добре. - погодився з нею Артем, - я вирішив зробити тобі не великий сюрприз. 
Він дістав із своєї сумки покривало. Обережно розстелив його. А потім почав викладати різні смаколики, фрукти, овочі, цукерки та пляшку вина. Ніколь була здивована таким сюрпризом хлопця. Він подбав навіть про те, щоб не залишити її голодною.
- Сідай до мене, - промовив Арсен, який вже влаштувався на покривалі.
- Добре, - пробурмотіла вона і присіла поряд з Арсеном.
Хлопець відкоркував вино, налив у келихи та обережно простягнув один келих Ніколь.
- Але я не п'ю алкоголю, - вимовила дівчина. 
- Я ж не змушую тебе випити всю пляшку, - спокійним тоном відповів Арсен, - просто скуштуй і все. 
Дівчина плавним рухом забрала келих у Арсена та зробила кілька ковтків. Пекуче тепло зразу ж розлилось її тілом і вона відчула якесь полегшення. Ніби те напруження, що вона відчувала поряд з ним, вмить спало. І залишилось лише повністю поринути у їхнє побачення.
- Вечір сьогодні дуже гарний, - знову першим порушив тишу Арсен.
- Так, люблю наші сільські вечори. Природа навколо виспівує, а місяць, як маячок, який сповіщає нас про сон. - сміливіше почала Ніколь.
- А що ти ще любиш тут?  Чому не переїжджаєш у місто?
- Я люблю тут кожну частину землі, своїх батьків, родичів, друзів. Люблю гуляти біля річки, гуляти лісом і шукати польові квіти. Знаю, що це наївно звучить. Але по іншому не можу. 
- І, що? Тобі жодного разу не хотілось переїхати в місто, - здивовано запитав Арсен.
- Хотілось. Але я була ще маленька. Та й батьки мене б не відпустили. Та і потреби не було, адже школа знаходиться тут. Лише тепер, коли я поступила в університет я буду змушена покинути своє село і переїхати в столицю. 
- А це вже інша справа? І на кого наша пані буде навчатись.
- Перекладач німецької та англійської мови. Через два місяці вже маю від'їжджати на навчання в столицю,- гордо відповіла йому Ніколь.
-Ооо, так це ж круто. Будемо бачитись з тобою там. 
- А ти чим займаєшся? - запитала дівчина.
- Я навчаюсь на економіста, в Лондоні. Батько хотів, щоб син здобув освіту закордоном. Ще рік навчання, а потім я маю очолити сімейний бізнес. Все як за графіком., - якось недзвозначно відповів Арсен.
Ніколь лише кивнула, і почала їсти яблуко, яке хлопець приніс із собою. І смак у них був зовсім інший. Це був присмак закоханості та невідомості, яка чекала її попереду.  Бо це був подарунок від хлопця, в якого з кожною зустріччю вона закохувалась все більше і більше.