Розділ 5. Прогулянка

Минуло ще декілька днів. Сьогодні в селі було свято. Всі мешканці, як ті мурахи, жваво снували по своїх подвір'ях, вітали один одного зі святом та насолоджувались гарною погодою. Ніколь ще не встигла прокинутись, як почула звук телефону. Швидко підняла слухавку і прислухалась:
- Я так і знала, - вигукнула Женя, - наша Соня ще спить. Ну Ніколь, але ж ми домовлялись, що об 11 підемо всі разом до річки на пікнік. Зараз 10 а ти ще навіть не вставала.
- Женька, чого ти? - заперечила Ніколь - ти ж знаєш, що я швидко збираюсь. Та і в магазин ще потрібно заскочити. Ви тоді йдіть у магазин, а я тим часом зберусь і підійду до вас вже на саму галявину.
- Ні, плани змінились, - відповіла загадково подруга, -  З нами ще піде Рома та Арсен, і вони самі куплять все необхідне. 
- Що, а вони чому з нами йдуть? Ми ж домовлялись тільки втрьох. - вигукнула сердито Ніколь.
- Подружко, ти ж знаєш, як мені подобається Рома. Вчора він запропонував мені погуляти, а я сказала, що буду з дівчатами весь день на природі, от він і напросився до нас і потягнув за собою Арсена. - випалила на одному диханні Євгенія.
- Ой, добре. Тоді я швиденько зберусь, і прийду до річки. - спокійно випалила Ніколь
А а самої серце стукало так, що здавалось все село чуло цей шалений гуркіт. Ні, вона не була готова проводити день разом з Арсеном. Хоча чому це вона так хвилюється. Зрештою це лише дружні посиденьки з подругами. 
Ніколь встала і почала збиратись. Не знала, що одягти. Відкрила шафу і почала вдивлятись в гору одежі. І чому саме сьогодні в неї зовсім не було чого надягти. Перевернувши майже весь одяг Ніколь все таки знайшла короткий ніжно-рожевий сарафан і вирішила одягнути його. Волосся розчесала та залишила погойдуватись  локони на своїх плечах. Підкреслила тушшю красу своїх карих очей і попрямувала на вулицю.
Ще здалеку Ніколь побачила, як її подруги та хлопці весело сміються. Дівчину охопив страх. А що як я погано виглядаю, і йому не сподобається. Так, так, Ніколь вибирала наряд саме для нього. Бо серце вже зрадливо розповідало душі про її нові почуття до цього хлопця. І хоча Ніколь ще й сама не розуміла, що це за почуття такі, всесвіт вже мав на неї свої плани.
- Привіт, - тихенько привіталась Ніколь, підійшовши до юрби друзів.
- Привіт- хором відповіли вони. 
Запала тиша. Все навкруги завмерло. Навіть природа вирішила підіграти дівчині і зрадницьки мовчали всі павучки і птахи. А на Ніколь захоплено дивились карі очі мужнього хлопця.
Все таки, вона приваблива. - подумав про себе Арсен. Он який гарний вигляд сьогодні має. Та і це її волосся яке хочеться пестити,  зводить мене з розуму. 
Соня першою порушила тишу.
- Ніколь, проходь. Ми уже все приготували. Залишилось лише посмажити шашлики і будемо насолоджуватись природою. Роман взяв колонку. Будемо танцювати до вечора.
- Добре, - відповіла Ніколь і очима шукала місце, де ж їй присісти. Рома сидів із Женею а поряд з ними Соня. А от Арсен сидів сам. І саме біля нього залишалось місце. Дівчину кинуло в жар. Але що ще їй залишалось. Вона зробила кілька кроків та присіла біля Арсена.
Юрба насолоджувалась відпочинком. Всі дружно поїдали шашлик, який встиг добряче підсмажитись. Потім грали настільні ігри і захопливо розповідали веселі історії. Ніколь було трохи ніяково перед Арсеном. Але в компанії вона була досить веселою. Ділилась своїми смішними історіями, вигравала ігри і просто веселилась. Під вечір друзі вирішили прогулятись до лісу. 
Першими йшли за ручки Роман та Женя. Все таки у них почали зароджуватись почуття, тому свої стосунки від друзів не приховували. Соня щось заметушилась біля столику з речами, і гукнула Ніколь, що скоро наздожене її. Тому Ніколь попрямувала вперед, а з нею пішов і Арсен.
- Ти сьогодні дуже гарно виглядаєш, - Арсен першим почав розмову, 
- Дякую, - знітилась дівчина і її щоки запалали червоним кольором, а тілом пробігли мурахи.
- Класна сьогодні погода, - продовжив Арсен, - думаю нам варто піти скупатись в річці. 
- Я не брала з собою купальник - заперечливо відповіла Ніколь, - та і думаю це не найкраща ідея. Тим більше, що ми зібрались прогулятись лісом. 
Але Арсен ці слова практично не чув. Він швидко схопив Ніколь на руки та попрямував в сторону пляжу. Дівчина виривалась, била його ногами, але Арсен був значно сильніший її. 
- Пусти мене, - вигукнула Ніколь, - ти що зовсім з глузду з'їхав.
- Так, мила моя, - раптом ошелешив дівчину Арсен, назвавши її так лагідно, - з'їхав і занурився з головою. 
Друзі повернулись і зі сміхом спостерігали цю веселу картину. 
- Ех, повезло ж нашій подружці, - якось сумно зазначила Соня, - такого хлопця собі відхопила.
- Так, теж думаю, що вони ідеально підходять один одному, - констатувала Женя.
- Та не заздріть ви Ніколь. Хто зна, що в голові у тих багатіїв - якось раптово вимовив Роман і опустив голову додолу. Лише він знав чого насправді добивається Арсен від Ніколь.
Краплинки води весело розлетілись навкруги, коли два спраглих та молодих тіла пірнули з головою у річку. Арсен так і не пустив Ніколь. А силоміць пірнув разом з нею на руках. На мить він затамував подих. А раптом я сполохав дівчину, пронеслось у його в голові. Та від цих думок його відволік ляпас Ніколь. 
- Ти що, з глузду з'їхав, - прокричала вона, відпливаючи від нього, - я ж просила тебе не чіпати мене. Покидьок.
- Юна леді, - спокійно промовив хлопець, - хто це вас навчив таких поганих слів. Хіба ж у нас не вийшло чудової розваги, а то сумували весь день. А тепер хоч освіжились.
- Та йди ти, недоумок, - відповіла Ніколь і вся мокра посунула до берега. 
Серце не знаходило собі місця, шалено стукало видавлюючи її емоції на поверхню. Він ніс її на руках, тримав її своїми гарячими пальцями. Ніжно притискав до себе. Але ж я ще не готова до стосунків. Потрібно все добре обдумати. Не піддаватись на його компліменти. Перемкнутись на навчання і уникати його. 
Ніколь була вся мокра. Сіла на лаву закутавшись рушником і цокотіла зубами. І хоч день був теплий, але мокрий одяг ніяк не давав їй зігрітися. 
- Ось, візьми сорочку, - Арсен простягнув їй сорочку блакитного кольору. 
- Мені нічого від тебе не потрібно, - прошипіла сердито Ніколь, - зараз прийдуть дівчата і я попрошу в них щось і ми підемо додому.
- Ну, ну...- тільки й вимовив хлопець - довго ти ще їх чекатимеш. Вони пішли аж за гору. А туди тільки в одну сторону йти 20 хв.
- Блін, - вирвалось у Ніколь, і вона понуро опустила голову.
Арсен поклав їй на коліна сорочку, а сам повернувшись відійшов за декілька метрів, щоб не соромити дівчину. Він заздалегідь знав, що сьогодні буде пірнати в річку тому і запасний одяг у нього був для себе, та і для неї сорочку він брав.
Коли Арсен оглянувся, дівчина задумано стояла біля столика і надкушувала яблуко. Сорочка майже діставала до колін, але можна було неозброєним оком побачити які у неї гарні стрункі ноги. Мокре волосся хвилями спадало по плечах і зливалось з одягом, ніби це була задумка дизайнера. Ще жодній дівчині Арсен не дозволяв брати свої сорочки. І навіть після найбурхливіших ночей він або сам покидав своїх супутниць, або ж нагло їх виганяв. А зараз йому так сподобалось, як ця сорочка сидить на Ніколь
- Тобі личить, - підкравшись до дівчини, прошепотів їй на вухо Арсен.
- Дякую. - сухо відповіла Ніколь і продовжила гризти яблуко. 
- Любиш яблука? - запитав хлопець.
- Так, дуже. Пам'ятаю як була маленька, дідусь із бабусею всім своїм внукам приносили цукерки, а мені завжди яблука. Люблю їх більше, ніж усі солодощі. - чомусь відверто відповіла Ніколь.
- То ти у нас яблунева принцеса, - засміявся їй  у відповідь Арсен. 
- Як, смішно. Ти часом не з цирку втік?
- Ні, - заперечив з насмішкою Арсен, - уяви собі приїхав з великого мегаполісу в це забуте село, щоб зустріти тебе. 
Ніколь на мить завмерла. Він точно подобається їй. Але як зізнатись собі у цьому.  Від однієї думки, що вона може з кимось зустрічатись у неї пробігали мурахи по тілу. Не встигаючи за своїми думками, Ніколь геть не помітила, як хлопець підійшов впритик до неї, і почав пестити їх волосся.
- Що ти робиш? - вирвалось у неї з уст.
- В тебе дуже гарне та ніжне волосся, - відповів Арсен і нахилився ще ближче до дівчини. Їхні погляди знову зустрілись. 
Арсен поклав свою руку їй на талію і ніжно притиснув Ніколь до себе. Він вдивлявся в її карі великі очі і на мить втратив над собою контроль. Він занурився обличчям у волосся Ніколь і вдихав їх аромат. Вона дійсно пахнула яблуками. Такий незвичний запах міг звести його з розуму. Але Арсен стримався і несміливо поцілував дівчину в щоку. 
Ніколь  завмерла. На диво, їй сподобалась така близькість з Арсеном, його запах, дотики, все це наповнювало її серце якимось невідомими до цього їй відчуттями. Захотілось в один момент здійнятись у небо, і літати як пір'їнка, не вагомо.
Вони так і стояли обіймаючись, і вдивляючись в очі один одного. Їхню тишу перервали друзі.
- Оо, значить поки ми там гуляли, ви теж весело проводили час, - з підсмішкою промовив Роман. 
Арсен першим відійшов від Ніколь і повернувся до друзів. 
- Ні, просто я дав Ніколь свій одяг і намагався, хоч трохи зігріти її, - почав виправдовуватись Арсен.
- Ну так, звісно, - протягнула Соня. - так ми вам і повірили. І всі дружно засміялись. 
Після цього хлопці та дівчата почали жваво збиратися додому. Надворі вже вечоріло, сонечко залишило лише невелику частинку свого сліду на землі, а на річці впевнено почали кумкати жаби, сповіщаючи, що йде ніч. 
Ніколь зайшла в свою кімнату і знесилена впала на ліжко. Вона все ще не могла прийти в себе. Тіло ще пам'ятало той невинний, але такий ніжний поцілунок та його палкі дотики до тіла. Вона вже відчувала, що Арсен змінить її життя назавжди .