Розділ 1. Дитинство

Орест Максимович та Ніна Сергіївна були на сьомому небі від щастя. Нарешті, їхня мрія, їх вимолене маля народилось. Довгих 15 років вони чекали на поповнення в сім'ї. І всі ці роки їх душа здригалась від викиднів, завмерлих плодів та невдалих передчасних пологів. І чому це саме їм на долю випало таке випробування. Ніби жили в мирі, завжди допомагали людям, а все одно в сім'ї не залагодилось.
Ніна кожної неділі ходила до церкви, бо сподіватись їй доводилось лише на Бога. Ставила свічку і завжди просила лише одного: щоб  нарешті у них народилась дитина. 

Вона була місцевою поштаркою, тому при кожній нагоді допомагала людям похилого віку, діткам і вірила, що одного разу все таки доля їй посміхнеться і вона пригорне до себе рідне малятко. 
Той день вона запам'ятала на все життя. Це був звичайний робочий день літа. Ніна працювала на пошті, якраз отримала пенсію і вправно її розподіляла між місцевими пенсіонерами. Як раптом відчула, що зсередини її почало вивертати. Спочатку подумала, що напевно щось не те з'їла. Та чим більше вона рухалась, тим більше відчувала нудоту. Панікувати почала, коли такі приступи нудоти повторювались декілька днів підряд. Поїхала в лікарню і там її ошелешили: Ви вагітні. Не тямила себе від щастя. З лікарні неслась на крилах, щоб повідомити цю радісну новину своєму чоловіку- Оресту.
Коли в них народилась дівчинка батьки літали на сьомому небі від щастя. Здавалось що і тварини, і трава на городі радісно шепотіли: Вітаємо. Нарешті дочекались. І так приємно на душі їм ще ніколи не було. Маленька крихітка собі лежала в теплому ліжечку і навіть не знала, як її появу на світ чекали  батьки. 
Минав рік за роком, і як пори року змінюють себе по черзі, так і наша Ніколь гарнішала. Змінювалась її зовнішність, вона росла, як ромашка, яка з невідкритого зародку перетворювалась на гарну невинну квітку.

 Її вісімнадцятиріччя батьки вирішили святкувати гучно. Скликали всіх своїх родичів, сусідів. Ніколь покликала своїх друзів. Хоч їх у неї було небагато, проте двоє таки було вірних: Соня та Євгенія. Вони були нерозлучні. Скрізь разом: в школі, на прогулянках, на відпочинку. Розповідали все одна одній і жодного секрету у них не було. 

Ніколь задоволено посміхалась усім своїм гостям, щиро приймала подарунки, і запрошувала до столу. Святкування вийшло дуже вдалим. А оскільки вони жили в селі, то напевно тільки тварини не чули про те, як весело Гнатюки святкують іменнини своєї єдиної доньки.

На наступний день після дня народження була неділя. Ніколь прокинулась дуже рано. Ранкове сонечко лише пробивалось крізь зачинені фіранки її вікна. А півні вже на всю голосили свою одвічно веселу мелодію. І здавалось ці ранки будуть такими завжди: безтурботними, наповненими ніжності та оптимізму. 
Вона вийшла на вулицю. Погодувада птахів, напоїла їхню улюблену корову  Дуню і спустилась вниз до річки. Зранку там було особливо красиво. Сонечко весело вигравало своїми промінцями чудову мелодію. Де не де снували павучки, і їхні будиночки з'єднували всю траву навколо. Вона вдихнула на повні груди свіжий аромат покошеної трави і побігла додому. Адже сьогодні дуже багато справ. Їх з дівчатами нарешті відпустять на дискотеку. Ще ніколи Ніколь так не раділа. Нарешті вона зможе похизуватись новим платтячком, яке їй подарували батьки, перед своїми односельцями. 
Цілий день Ніколь та її подруги збирались. Переміряли з десяток суконь, фарбувались,  зробили гарні зачіски і вирушили на пошуки кохання.
Яке кохання в 18 років, скажете ви? Але дівчата теж прагнули цього почуття. І нехай вони ще не розуміли, що таке те кохання та з чим його їдять, але дуже хотіли пірнути в нього, як риба пірнає в океан. В їхніх думках кохання виглядало зовсім по дитячому: легкі обійми, прогулянки під зоряним небом, та невинні поцілунки. Але чи таке невинне кохання насправді існує? На це питання їм ще тільки потрібно було знайти відповідь.