Ніколь... І чому батьки її назвали саме так?
Вечір вже скинув свої обважнілі коси на землю. Ще один день дійшов свого кінця. І навіть мурахи розуміли, що наближається ніч. Ліниво повзли у свою велику домівку, тягнучи свою останню здобич на сьогодні. Пташки весело цвірінькали і здавалось, що вони співають не просто пісню, а витвір відомого композитора.
Проте Ніколь все ще не звертала увагу на природу. Її думки кружляли так само далеко, як відлітають птахи, коли в наших краях настає зима. Вона все міркувала чи зможе колись жити нормальним повноцінним життям.
Кожен день їй давався нелегко. Після аварії її доглядали батьки, і здавалось, що вона повернулась в дитинство. Бо навіть годували вони її з ложки. І це найбільше сердило Ніколь. Адже вона ж доросла і самостійна, і якби не та аварія, вона б давно навчалася б на другому курсі університету і була б щасливою.
А вечір наближався до свого логічного завершення, переходячи в неппоглядну ніч. Дівчина твердо вирішила, вона стане на ноги і доведе всім, що вона сильна. Ніколь не прогавить шанс стати знову щасливою. Нехай для цього й доведеться зазирнути в очі своїм найбільшим страхам.