19

Я впала на ліжко і набрала номер подруги.

– Привіт, – почула я засмучений голос Асі.

— Щось трапилося? Це через Вову?

– Так, – після паузи відповіла Ася. – Все складно, прямо як статус у соцмережі. А ти як там?

— Не змінюй тему! Якщо почала говорити, то продовжуй, – обурилась я.

— Гаразд. Якщо коротко — Вова тягне мене в ліжко, а я не погоджуюсь.

Цього я не чекала. Про інтимні стосунки ми майже не розмовляли.

– А чи не надто швидко? – пробурмотіла я. – Ви ж тільки почали зустрічатися.

– Та в тому й річ, – подруга тяжко зітхнула. – Не можу я так поспішно, без сильних почуттів. Це тупо, коли хлопець уламує дівчину на секс. Якщо є взаємний потяг, все само собою станеться.

— Тоді якого чорта він обурюється? — не дарма мені Вова з першої зустрічі не сподобався. – Він так прямо і сказав?

– Ага, ще й дорікав мені тим, що я ламаюсь, як маленька дівчинка. Я у шоці була, якщо чесно.

– То може послати Вовочку куди подалі з такими претензіями? – запитала я.

— Поки не знаю. Я йому вчора все пояснила, він вибачився і пообіцяв, що не наполягатиме. Начебто щиро покаявся, виправдовувався тим, що йому ніхто ще так сильно не подобався.

— Це схоже на дешевий пікап.

– От і я так думаю, – погодилась Ася. – Але діяти на емоціях не буду, раптом ми помиляємося.

— Ти тільки обережніше з ним.

– Дурниць я не нароблю, не бійся, – хмикнула подруга. – А тепер розповідай, як у тебе справи?

– У мене добрі новини: завтра я приїду! Дуже скучила за рідним гуртожитком і милими тарганчиками на кухні, – посміхнулась я.

— Нарешті! Я тебе зачекалася! – радісно вигукнула Аська.

– Сьогодні бабуся мені прямо сказала, щоб я поверталася до студентського життя, бо в нашому місті немає чого робити молодим та вільним, – хихикнула я.

– Ну хоч хтось тобі це сказав, два тижні минуло. До речі, у Данила Володимировича в п'ятницю день народження. Ми всією групою вітатимемо його.

– І?

— Можливо, ти залишишся після пари, і ви поговорите, як нормальні люди?

— Асю, він так і не відповів на моє повідомлення. Давай не будемо це обговорювати.

— Як скажеш.

Попрощавшись із подругою, я в сліпій надії зайшла на пошту і знову не побачила жодного вхідного листа. Він просто відморозився. Як банально.

***

Я невдоволено подивилася на себе в дзеркало: чогось не вистачає. Під звучний сміх подруги я нафарбувала вії. Триста років не користувалася косметикою, але заради практики Данила Володимировича зрадила свої принципи.

– А що наші даруватимуть соціологу? – спитала я дорогою в універ.

— Комікс, начебто. Він минулої пари казав, що любить DC. Лера замовила щось в інтернеті, я не уточнювала.

– Поки мене не було, Данило Володимирович остаточно перетворився на улюбленого викладача? Чим він усіх зачепив?

– Він цікавий, із почуттям гумору, гарний, молодий, – знизала плечима Ася. – Та й практики він круто веде, ми обговорювали сучасні кліше серіалів та фільмів, дискутували з приводу масової та елітарної літератури. Він із задоволенням нас вислуховував, не сперечався і не корчив із себе найрозумнішого.

— Так, я багато пропустила.

На практику прийшло аж дванадцятеро людей, хоча раніше до останньої пари доживала від сили половина групи. Трохи сумніваючись, я все ж таки вмостилася за першою партою. Це дуже близько, але мене так довго не було! Я скучила за лукавими вогниками в очах Данила. І нехай усередині мене тліла образа, я все одно збиралася відкрито милуватися викладачем.

За ці два тижні я зрозуміла, що закохалась у Данила. Сильно та відчайдушно.

Затріщав дзвінок. Студенти завмерли в очікуванні.

По моїй спині пробігло дрібне тремтіння, дихання почастішало, а серце шаленою чайкою вилітало з грудної клітки.

Двері з легким скрипом відчинилися. Я забула, як дихати: приросла поглядом, гарячково вдивлялася в кожну рисочку його обличчя, відчайдушно бажаючи, щоб він глянув на мене, облив напівзабутою хвилею тепла. Але Данило Володимирович відсторонено сів за стілець, особливо не звертаючи уваги на аудиторію. Дістав журнал відвідування, звернувся до старости:

— Хто сьогодні відсутній?

Кинув погляд на студентів. Окреслив півколо – і нарешті помітив мене. У сіро-блакитній безодні промайнуло здивування, потім спалахнула радість і тут же змінилася м'яким світлом. На його губах з'явилася посмішка, зморшка між бровами зникла.

Він радий мене бачити! Іскорки щастя блиснули всередині.

– Данило Володимировичу, ми знаємо, що у вас сьогодні день народження, – порушила тишу Лера. – Від щирого серця вітаємо! Бажаємо вам міцного здоров'я, щастя та улюбленої роботи. Ви крутий викладач. Ми дуже раді, що ви ведете у нас соціологію культури!