Частина IV Розділ 1

Знаєте це відчуття, коли ви прокидаєтеся після дикої вечірки, голова розколюється, а в роті ніби ескадрон гусарів ночував? Так от, помножте це на три. Саме так я почувалася, коли мої очі нарешті зволили відкритися.

Навколо пахло стерильністю, ліками і… дешевим освіжувачем із ароматом лаванди. Лікарняна палата. Над головою монотонно пищав кардіомонітор.

— Гав! — пролунало таке оглушливе та басовите ричання, що в мене, здається, заворушилося волосся на потилиці, а на тумбочці бряжкнула склянка з водою.

Я повернула голову й трохи не розплакалася від щастя. Переді мною сидів Хор. Дякувати богові, більше не вогняна саламандра, а мій величезний, пухнастий, схожий на свійського ведмедя тібетський мастиф. Його величезна волохата голова лежала просто на краю мого ліжка, а карі очі дивилися з такою незвичною людською ніжністю, що я забула, як дихати. Щоправда, за секунду він віддано і дуже мокро лизнув мене від підборіддя до лоба.

Як пізніше з'ясувалося від мами, яка ридала навзрид, та блідого лікаря, що заїкався (і явно боявся заходити до палати), поки моя душа удавала з себе Зену — королеву воїнів у минулих життях, тут моє тлінне тіло тупо валялося в комі. Офіційний діагноз — «раптовий летаргійний сон нез'ясованої етіології». Неофіційний — Агата просто відключила мене від мережі.

Поки я воювала з вовчицею, рятувала ковбоїв і палила вогнем крижаних монстрів, у реальному світі минуло рівно три тижні. Мої бідні батьки трохи з розуму не зійшли, а Хор… О, цей сімдесятикілограмовий пухнастий термінатор виявився справжнім партизаном. Мама розповіла, що наступного дня після моєї госпіталізації цей «ведмідь» просто прийшов до дверей нашої міської квартири, ліг упоперек і відмовився йти. Його намагалися зрушити з місця сусіди, але Хор так на них подивився, що вони віддали перевагу три тижні ходити через чорний хід. Зрештою його впустили до квартири. Він спав виключно на моєму ліжку (яке під його вагою жалібно рипіло), з'їв увесь стратегічний запас сиру та м'яса з холодильника і, судячи з усього, жорстко контролював, коли приходив провідувати, щоб моє тіло в лікарні не надумали відключити від апаратів.

Та головне було не це. Головне — це важкий, дзвінкий інсайт, який наздогнав мене, щойно наркоз повністю вивітрився з голови. Мікандра. Мері Лу. Кассандра. Агата. Чотири різні обличчя. Чотири різні епохи. Але один і той самий звужений зіничний отвір, одна й та сама манера кривити губи в фальшивому посміху та та сама задушлива, спопеляюча заздрість.

Це була одна й та сама душа! Агата не намагалася мені допомогти. Ця стара відьма й була автором прокляття! Вона століттями переслідувала мене та мого чоловіка, намагаючись зайняти моє місце. А цей квест із медальйоном був пасткою: вона сподівалася, що в одному з життів мене просто доб'ють, і моя душа спреться остаточно.

— Ну вже ні, люба, — прошепотіла я, з зусиллям стискаючи кулаки і запускаючи пальці в густу гриву Хора. — Ти не на таку натрапила. У мене тепер є досвід ведення бою в екстремальних умовах.

Виписалася я під розписку вже через два дні. Ноги ще трохи підкошувалися, але злість — найкращий енергетик. Хор ішов поруч, струшуючи асфальт своїми потужними лапами, і перехожі шанобливо поступалися нам дорогою. Нам потрібен був план. Очевидно, що магія Агати підживлювалася кристалами та тим самим медальйоном, який залишився в мене.

Ми не стали вриватися з криками. Ми діяли по-сучасному. Я записалася до Агати на «повторний VIP-прийом» через її Telegram-бот під фейковим ім'ям.

Коли мені відчинила двері її помічниця і провела до кімнати, Агата не одразу зрозуміла, що сталося. Вона сиділа у своєму оксамитовому кріслі, розкладаючи карти Таро. Та варто було їй побачити мене — живу, злу, а за моєю спиною гігантський силует тібетського мастифа, що глухо ричав, — як її маска зверхності тріснула. Їй явно стало бракувати повітря.

— Ти?! — прошипіла вона, і в її очах майнула та сама лють Кассандри та Мері Лу. — Як ти повернулася? Кристал мав спалити твою душу в тих життях!

— вибач, подруго, у мене імунітет на поганих сценаристів, — посміхнулася я, відчуваючи, як усередині закипає магія вогню. Так, я повернулася у своє тіло, але досвід минулих життів нікуди не дівся.

Агата підхопилася, її нігті подовжилися, перетворюючись на кігті перевертня Мікандри. У кімнаті різко похолодало — привіт від крижаної магії Кассандри. Вона жбурнула в мене енергетичний згусток темряви.

— Хор, фас! — крикнула я, ухиляючись убік.

Мій вірний мастиф зробив те, що в нього виходило найкраще. З грацією льодовика, що зірвався з гори, він стрибнув уперед. Стіл Агати з її «магічними» свічками, кришталевими кулями та картами розлетівся на тріски під його вагою. Хор притиснув відьму до підлоги своєю величезною лапою, від чого з неї миттєво вилетів увесь магічний пафос.

Агата відволіклася, і цього вистачило. Я витягла медальйон, який стискала в кишені куртки. Я згадала все: силу першого життя, вірність Коула на Дикому Заході та вогонь північних земель.

— Твій контракт анульовано, — чітко мовила я і з силою жбурнула медальйон у стінну шафу, де відьма ховала свої головні кристали підживлення.

Пролунав оглушливий тріск. Медальйон і кристали розлетілися на тисячі уламків. Агату пронизав яскравий промінь чистого, білого світла — це поверталися всі ті прокляття, які вона насилала на нас за сотні років. З неї вирвався моторошний, багатоголосий крик (я виразно почула вередливий вереск Мері Лу та рик Мікандри). А потім відьма просто… розсипалася сірим пилом, який одразу ж підхопив протяг із відчиненого вікна.

У кімнаті стало тихо. Тільки Хор стояв посеред цього тотального розгрому, чхав від піднятого пилу й запитально дивився на мене, мовляв: «Ми перемогли? А чому цей «корм» так швидко закінчився?»

— Перемогли, хлопче. Цього разу остаточно.