Розділ 5

Через місяць після вигнання Кассандри Північні землі осяялися небаченим досі торжеством. Уся столиця, від підніжжя гірських круч до високих шпилів, святкувала весілля свого короля Келлана та принцеси Астерії.

Церемонія одруження проходила на піднебесній терасі замку, звідки відкривався вид на безкраї, вкриті снігом долини. Архітектори та маги створили справжнє диво: по периметру тераси виросли витончені арки з іскристого льоду, всередині яких горіло м'яке сонячне полум'я, що абсолютно їх не розтоплювало. Шлях до вівтаря був викладений пелюстками вогняних лілій, зігрітих даром Астерії, тож вони цвіли просто на свіжому снігу.

Астерія йшла до вівтаря у сукні, що стала легендою серед придворних кравців. Тканина, виткана з білосніжного північного шовку, була розшита найтоншими нитками зі щирого золота й рідкого бурштину. Позаду струмував довгий шлейф, краї якого мерехтіли м'яким іскристим світлом, ніби за королевою йшов сам теплий світанок. На її голові сяяла витончена діадема з білого золота з вогняними рубінами.

Келлан чекав на неї біля вівтаря в парадному жупані глибокого синього кольору, що підкреслював колір його очей, із срібною вишивкою у вигляді північних рун. Коли Астерія підійшла ближче, він подивився на неї з таким благоговінням і обожнюванням, що у принцеси перехопило подих.

Хор, убраний з такої нагоди в крихітний шовковий метелик на шиї, гордо возсідав на різьбленій крижаній подушечці поруч із верховним магом, виконуючи роль хранителя весільних обручок.

«Я тимчасово забув про своє тибетське коріння, — важливим тоном передав Хор у голову Астерії. — У цьому метелику я виглядаю як найелегантніший дракон континенту. І тільки спробуйте не дати мені запечену качку після обряду!»

Верховний маг підняв руки, закликаючи древні стихії у свідки:

— Цей союз скріплений не лише рішенням королів, а й танцем самого льоду та полум'я. Чи обіцяєте ви, Келлане та Астеріє, берегти одне одного, зігрівати у найлютіші холоднечі й захищати ваш спільний дім?

— Обіцяю. Усім серцем, — промовив Келлан, не зводячи очей з Астерії.

— Обіцяю. Навіки, — тихо, але твердо відповіла Астерія.

Коли вони обмінялися обручками, Келлан м'яко привернув її до себе й накрив її губи поцілунком. Тієї ж секунди над терасою злетіли два магічні потоки: з рук Келлана піднялися прозорі крижані птахи, а з долоней Астерії вирвалися яскраві вогняні фенікси. Вони кружляли в небі, переплітаючись у чарівному танці, поки не розірвалися тисячами сяючих, безпечних іскор, що обсипали радісно ликуючий народ.

Після весілля настали дні, сповнені особливого, затишного щастя. З приходом Астерії Північні землі змінилися до невпізнанності, перетворившись на процвітаючий і теплий край.

Астерія не бажала бути просто прикрасою трону. Її магія Сонячної Цитаделі стала істинним благословенням для суворих жителів Півночі. У суворі зими, коли морози погрожували знищити врожай і заморозити будинки бідняків, королева об'їжджала далекі села. За допомогою свого дару вона створювала в центрах поселень магічні «Сонячні вогнища» — різьблені кам'яні стели, що випромінювали м'яке, постійне тепло в радіусі сотень метрів. Навколо них не замерзали криниці, а люди могли грітися навіть у найлютіші хуртовини.

Завдяки її магії вогню та льоду Келлана вони разом збудували грандіозні оранжереї під скляними куполами, де просто серед північних снігів цілий рік росли соковиті фрукти, цілющі трави та яскраві квіти. Астерія особисто навчала північних лікарів використовувати теплову магію для загоєння ран і лікування важких хвороб. Народ душі не чув у своїй добрій, мудрій і сміливій королеві, називаючи її «Сонцем Півночі».

Їхнє спільне життя з Келланом перетворилося на дивовижну гармонію двох зрілих душ. У їхньому замку ніколи більше не було холодного мовчання. У просторих залах то і діло лунав щирий сміх, а вільні вечори вони присвячували тільки одне одному.

Коли виснажливі державні справи залишалися позаду, вони тікали до своїх покоїв або гуляли засніженим королівським садом. Келлан полюбляв обіймати Астерію за плечі, уткнувшись носом у її вогняне волосся, що пахло корицею та лісовою свіжістю. Астерія з посмішкою розповідала йому історії про свої минулі втілення, а Келлан слухав із нескінченним захопленням, цілуючи її оксамитову шию та обережно переплітаючи свої сильні, прохолодні пальці з її теплими долонями. Вона дарувала йому відчуття затишку, в якому йому більше не потрібно було бути суворим правителем, а він дарував їй абсолютну впевненість у тому, що вона кохана та захищена.

За кілька місяців до замку прийшла радісна новина: у Східному Кряжі готувалися до грандіозної події. Правитель Еріан та принцеса Ліора оголосили про своє весілля. Еріан, вражений сміливістю, палким характером та щирістю молодшої сестри Астерії, зрозумів, що саме ця дівчина стала його справжньою долею, розтопивши залишки давньої туги.

Келлан та Астерія, звісно ж, рушили в дорогу, щоб особисто привітати молодшу пару. Їхня подорож до Східного Кряжу нагадувала казкову прогулянку.

Сам Східний Кряж зустрів гостей величними скелями, прикрашеними смарагдовими хвойними лісами та розкішними прапорами. Весілля Еріана та Ліори було зовсім не схоже на суворий північний етикет — це був буйний, барвистий праздник, де північна велич сплелася з південною пристрастю.

Церемонія проходила у високому древньому храмі, висіченому в скелі, де вздовж стін палали тисячі смолоскипів, а під склепінням літали магічні іскри. Ліора постала перед нареченим у приголомшливій сукні кольору стиглого граната із золотою вишивкою, що підкреслювала її палкий, неприборканий характер. Вона сяяла від щастя й не приховувала своєї бешкетної посмішки. Еріан дивився на неї з такою глибокою любов'ю, гордістю та ніжністю, що ставало зрозуміло: цей суворий воїн знайшов у Ліорі свій дім і своє сонце.

Під час обміну обітницями Ліора, замість виважених королівських слів, з посмішкою прошепотіла Еріану, що відтепер його бровам більше ніколи не доведеться супитися від холоду. Еріан щиро засміявся й, порушуючи всі протоколи, міцно пригорнув її до себе під радісні вигуки гостей.