Розділ 3

З цього моменту шлях до підніжжя Північних гір перетворився на справжнє свято безглуздих ситуацій завдяки Хору. Маленький дух вогню уявив себе великим мисливцем і супутником правительки. Коли вони зупинилися біля лісового струмка, Хор помітив крижану бурульку, що звисала з гілки, і вирішив, що це ворожий шпигун. З переможним кличем (який для Келлана звучав як тонке «Пі-і!») саламандра стрибнула на бурульку, але розтопила її своїм тілом і з плюскотом бовхнулася в крижану воду.

— А-а-а! Святі вуглики! Вода! Вона рідка й холодна! Заберіть мене з цього океану смерті! — панікував Хор у голові Астерії, борсаючись на мілководді завглибшки в три сантиметри.

Келлан із посмішкою виловив мокру, ображену ящірку двома пальцями й загорнув у суху хусточку. Хор висунув мордочку й підозріло вставився на чоловіка:

— Гаразд, двоногий, ти врятував моє життя. За це я не буду спалювати твій одяг. Сьогодні.

Келлан тихо засміявся, і цей щирий, теплий звук змусив серце Астерії стиснутися від дивного болю. Вони продовжили шлях крізь величне Королівство Льоду. Північ заворожувала своєю суворою красою: вікові сосни стояли вдягнені в пухнасті снігові шуби, а в повітрі переливався діамантовий пил, що іскрився під холодними променями зимового сонця. Гірські схили сяяли блакитно-білим перламутром, а замерзлі водоспади нагадували гігантські кришталеві органи, застиглі в часі.

Навколо панувала велична мовчазна тиша, яку порушував лише рипіння снігу під їхніми ногами та тихий спів північного вітру в кронах дерев. Кожен подих обпікав легені чистою, крижаною свіжістю, а вечірнє небо розквітало смарагдово-фіолетовими хвилями північного сяйва.

Поки Астерія захоплено розглядала дивовижні пейзажі, шлях привів їх до глибокої ущелини. На дні розпадини жалібно ревів величезний білий ведмідь. Його задня лапа застрягла у важкій крижаній пастці — штучному завалі з гострого, як лезо, льоду.

— Зачекай тут, він переляканий і може бути небезпечним, — мовив Келлан, але Астерія лише хитала головою.

Разом вони спустилися до звіра. Келлан, застосувавши свою магію льоду, обережно зміцнив краї ущелини, щоб уникнути зсуву снігу, і м'яким, заспокійливим голосом відвертав увагу велетня. Астерія тим часом підібралася ближче. Вона сконцентрувала своє тепло й за допомогою акуратного, тонкого вогняного променя розтопила крижаний полон, не зачепивши поранену лапу. Ведмідь, відчувши полегшення, підвівся, потираючись мокрим носом об плече Астерії на знак вдячності, і повільно пішов углиб засніженого лісу.

Та справжнє випробування чекало на них у маленькому високогірному селищі, яке вони не могли оминути. Село здавалося вимерлим: з димарів не йшов дим, а у хатах чулося лише тихе стогнаннє. Місцеві жителі заразилися дивною крижаною гарячкою — їхня шкіра вкривалася інеєм, а дихання ставало важким через темне магічне заціпеніння.

Келлан одразу кинувся допомагати розчищати замети біля хат та рубати дрова, а Астерія, використовуючи своє полум'я та знання лікувальних трав, розігрівала великі казани з цілющим відваром. Протягом всієї ночі вони працювали пліч-о-пліч, практично без слів розуміючи одне одного. Астерія віддавала своє магічне тепло, аби зігріти й повернути до життя найтяжчих хворих — дітей та старих. Келлан підтримував її, коли від утоми в неї підкошувалися ноги, підставляючи своє надійне плече.

До світанку хвороба відступила, і вдячні селяни проводжали їх із сльозами на очах.

На вечірньому припочинку біля багаття, коли Хор згорнувся клубочком у теплому попелі, виснажені, але щасливі мандрівники нарешті змогли відпочити. Розмова зайшла про майбутнє та сім'ю.

— Знаєш, у моєму житті стосунки завжди сприймалися як угода чи розрахунок, — тихо мовив Келлан, дивлячись на полум'я. — Але після сьогоднішнього дня я переконався: справжня сім’я — це не просто союз. Це дім, куди ти прагнеш повернутися. Це коли тебе приймають будь-яким: слабким, втомленим, без зброї та масок. Це коли ви бʼєтеся пліч-о-пліч, рятуєте інші життя і знаєте, що поруч — надійний тил.

Астерія дивилася на нього, і всередині неї розгорялося чисте, рідкісне почуття. — Дім — це людина, з якою ти почуваєшся в безпеці, — прошепотіла вона. — Рідні мають підтримувати вогонь одне одного, а не гасити його.

Але одразу за цим теплом її охопила гостра хвиля провини. Пекучий сором обпікав душу: вона ж їде до замку королівської родини на власне весілля! За домовленістю її чекає суворий король Півночі, шлюб із яким має врятувати її рідні землі від війни. Яке вона має право закохуватися в цього звичайного, хоч і шляхетного супутника? Вона їде віддавати свій обов'язок королю, а серце залишає поруч із простим мандрівником. Кожен турботливий жест  Келлана здавався їй водночас благословенням і зрадою.

Однак дійти до замку без пригод їм не вдалося.

Коли вони вийшли на засніжене плато, повітря несподівано стало важким і морозним до болю в легенях. Це не був природний холод Півночі. Небо затягнуло сталевими, грозовими тучами.

— Увага, — Келлан миттєво змінився в обличчі. Він заступив Астерію собою, оголюючи клинок. — Це не дика магія.

Зі снігового туману вийшли моторошні фігури. Крижані монстри — створені з темного, синього льоду големи з палаючими багряними очима та лезами замість рук. Їхні рухи супроводжувалися скреготом металу, що рветься.

У повітрі виткався привид жінки — Леді Кассандри. Її ілюзорний лик іскрився від люті та божевілля.

— Келлане! — прошипіла вона, і її голос луною відбився від гір. — Ти відкинув моє кохання! Ти віддав перевагу оцій рудій дівці з південних земель! Ти думав, що можеш просто обрати іншу?! Я поховаю вас обох у цих снігах, і твій замок стане твоєю гробницею!

— Кассандро, зупинися! Ти божевільна! — суворо відповів Келлан, але крижані монстри вже рвонули в атаку.

Один із големів замахнувся величезною крижаною булавою. Келлан заблокував удар мечем, але від сили сплеску його відкинуло на кілька метрів. У цей момент другий голем спробував ударити його в незахищений бік.