61. Макс. Плани на майбутнє

Я пробиваю номери по базі поліції, але щось не сходиться…

— Номери взагалі з іншої області, ну я це і за літерами зрозумів, але аж західна Україна, — кажу я Аліні. — Машина належить якомусь Петру Васильовичу Прохорову. Зараз загуглю…

— Може, він їздить по довіреності? —  припускає Аліна. 

— Може бути, це розумний хід, щоб по самій машині не було можливості вирахувати, хто за кермом, — погоджуюсь я, і гуглю цього Прохорова.

Мені видає сторінку в фейсбуці, судячи з фото, цьому чоловікові вже за шістдесят і він виготовляє розповсюджує якісь "натуральні" продукти.

— Він надто старий для того, щоб бути маніяком, — зітхаю я. — Крім того, у нього через день виставлені фотки в Карпатах. Навряд він би встиг мотатись туди-сюди. 

 — Може, це його син, чи племінник? 

— Тоді вийде, що ми протупили з супермаркетом. Але я не вірю в подібні збіги. Якщо він дуже продуманий, міг спеціально взяти машину "в оренду" і їздити по довіреності. 

 — Так, звісно, за кермом може бути й не родич цього Прохорова… Давай подивимося, куди він поїде потім? 

— Так, поїдемо за ним, але треба бути обережними. Якщо буде надто малолюдна вулиця чи щось таке, нам доведеться перервати стеження. Інакше ми можемо його відлякнути, або й того гірше — розізлити, — кажу я. 

 — Так, треба бути обережними, щоб не нашкодити Марині… — погоджується Аліна. 

***

— Втомилась? — питаю Аліну вже під вечір. 

Ми все ще слідкуємо за машиною і за входом до бібліотеки. 

— Зовсім ні, навпаки, в мене таке передчуття, що незабаром має статися щось важливе, — каже вона. 

— Сподіваюсь, що цим важливим стане порятунок Каті, — я зітхаю. — Ну, принаймні, ми зробимо все від нас залежне.

В цю мить я помічаю, що Марина виходить з бібліотеки.

— Марина вийшла, — кажу Аліні. — Що думаєш, він поїде за нею, чи ні? 

— Думаю, поїде… Зараз вже темніє, а вона йде пішки…

Марина йде до зупинки, ми бачимо її, також в полі зору все ще залишається наш підозрюваний. Спочатку він не робить зайвих рухів, але коли Марина сідає в маршрутку, він також рушає з місця.

— Треба подзвонити нашому клієнту, запитати, чи зустріне він Марину, — кажу я, виїжджаючи за маршруткою і переслідувачем. — Набери його або напиши. 

— Краще наберу, — каже Аліна і тут же починає зв’язуватися з Сергієм.  — Каже, що зустріне на зупинці, — повідомляє мені, завершивши розмову. 

— Добре, — киваю я. 

В якийсь момент машина нашого підозрюваного повертає, відклонившись від маршруту автобуса. 

— Думаю, зараз нема сенсу їхати за ним, — я зітхаю. — Він заїхав у провулок, може, помітив стеження… Хоча ми тримались далеко.

— А може, він переконався, що Марина їде додому, а там людна вулиця, він все одно не зможе напасти на неї, бо ще рано… 

— Давай проїдемо за автобусом до зупинки, а там, так би мовити, передамо Марину в надійні руки, після чого поїдемо трохи відпочинемо, — пропоную я. 

 — Добре, я не проти, — каже Аліна. — Бо дійсно хочеться нарешті розім’яти ноги і щось перекусити…

— На завтра візьму машину в оренду. Нову машину він точно не запідозрить. Будемо чекати на нього і вже прослідкуємо до кінця, — кажу я. — Але це вже завтра…

***

Коли ми проводжаємо Марину супроводом аж до самого будинку, куди вона з зупинки йде з нашим клієнтом, то я згадую, що ми так і не забрали речі Аліни, хоч вона і погодилась жити зі мною:

— Поки є вільний вечір, можемо забрати твої речі, — пропоную я. — Дуже хочу, щоб тобі було комфортно там, у нас. Сподіваюсь, та квартира стане домом і тобі.

— Давай заберемо, — вона усміхається. — Я трохи хвилююсь, але мені дійсно комфортно жити разом із тобою. 

— Не хвилюйся… Особливо нічого не зміниться, просто стане зручніше, бо речі будуть під рукою, — я також усміхаюсь і заводжу машину. — Ну і можна буде все облаштувати так, щоб тобі подобалось. От зловимо цього маніяка і влаштуємо собі відпустку…

 — Класна ідея, — каже Аліна. — Можна не дуже тривалу, бо підозрюю, що ми скоро все одно занудьгуємо за роботою…

— О так, ми з тобою ще ті трудоголіки, — сміюсь я. 

Дорога до її дому займає хвилин двадцять. На шляху ми продовжуємо планувати нашу "відпустку" і паралельно обговорювати плани щодо розширення нашої агенції після того, як зловимо маніяка. Ну дійсно, що може бути романтичніше?

З Аліною мені приємно робити абсолютно все, це якийсь новий рівень стосунків, до неї у мене так ще ні з ким не було…