45. Макс. Фото і план викрадення

— Якість на цьому фото просто жахлива, — жаліюсь я, коли намагаюсь покращити якість фотографії. — Ну, вже трохи краще… Але все одно так собі. 

— А я оце подумала, чи правильно ми зробимо, якщо  дамо особисті дані цієї дівчини незнайомому чоловіку, адже він може виявитися якимось злочинцем…

— Злочинець навряд заявився б до детективної агенції, — припускаю я. — Тим паче, він нам заплатив, в нас є його платіжні дані, а це не так просто підробити.

— А ти не можеш його пробити по базі, щоб пересвідчитися, що він точно не якийсь аферист? 

— Так, — я киваю. — Можемо пробити. Це не проблема, — я відкриваю іншу вкладку і заходжу в одну з баз поліції, потім пробиваю по ній нашого клієнта. — Ну, його тут нема, значить, за кримінальними справами ще не проходив, — далі я пробиваю його по базі адмінпорушень. — Є адміністративне порушення… Перевищення швидкості на мотоциклі рік тому. 

 — Ну це не таке вже страшне, — каже Аліна. 

— Та так, — погоджуюсь я. — Тоді працюватиму над фото, вже трохи залишилось, — я знов відкриваю фоторедактор. — І коли все вийде, то знайдеш її по фото в соцмережах…

***

Коли я нарешті достатньо добре покращую якість фото, то зву Аліну:

— Ну ніби вийшло, спробуєш знайти її в соцмережах? — кажу, коли Аліна заходить до кабінету. — Запусти фото в гуглпошук, почни з цього. Якщо не вийде, покажу більш просунуті способи. 

 — Так, — вона пробує шукати, але знизує плечима. — Щось немає схожих…

— Тоді завантаж собі на телефон додаток, зараз відправлю тобі посилання… Він в автоматі шукає фотографії. Він був розроблений якраз для того, щоб шукати людей, — я пересилаю їй посилання на додаток. 

Аліна відкриває додаток і вводить туди фото дівчини, яку ми шукаємо. 

 — Ану глянь, чи це не вона? — простягає мені мобільний. 

— Схоже, ну покажемо нашому клієнту, він вже точно скаже, чи це вона, він же бачив її, — пропоную я. 

— Тоді зателефонувати йому, хай підійде? 

— Та в принципі він же оплатив нам все? — запитую я. — Можеш просто відправити фотографію, нам же ще чергувати перед будинком дружини іншого клієнта, памʼятаєш?

— Добре, тоді відправляю, — вона надсилає фото. Майже одразу лунає телефонний дзвінок, Аліна вмикає голосний зв’язок і ми чуємо щасливий голос нашого молодого клієнта:

— Ви так швидко знайшли її! Дякую, я навіть не сподівався, що все вийде… Майже не мав надії!

Я закочую очі, але в глибині душі радію. Все ж, приємно допомагати людям, хай і в таких дрібницях. 

 — Чудово, раді, що змогли вам допомогти, — каже Аліна, теж усміхаючись. — Будемо вдячні, якщо порекомендуєте наші послуги своїм знайомим!

— Добре, дякую ще раз! — каже він і відключається.

— Тепер знову поїдемо на нічне чергування? — запитує Аліна. — Мабуть, треба заїхати перед цим додому і взяти щось поїсти, заварити кави в термос…

— Добре, давай так і зробимо. Але тоді треба виїжджати прямо зараз, не хочу, щоб ми пропустили момент її виїзду…

***

Ми дійсно їдемо додому, там Аліна швиденько збирає нам поїсти і заварює термос кави, і ми одразу повертаємось до машини. 

Я трохи поспішаю, щоб ми не пропустили момент її виходу з дому, хочеться його зняти на камеру. 

Коли ми підʼїжджаємо на місце, то не проходить і пʼяти хвилин, як машина клієнтки виїжджає з воріт.

— Цікаво, куди вона поїде сьогодні, — коментую я, рушаючи за її машиною. 

— Схоже, по тому самому маршруту, що й учора… Але дивно, сьогодні щось рано вирушила з дому, — дивується Аліна. 

— Сподіваюсь, сьогодні ми отримаємо докази і тоді більше не будемо займатись цією справою, чесно кажучи, мене вже теж дратує ця жінка, — зізнаюсь я. 

 — Так, третю ніч підряд в машині витримати буде не дуже легко, — зітхає Аліна. 

Саме в цей момент ми вже бачимо, що клієнтка підʼїжджає до того самого будинку, що й раніше. 

— Ну, тепер треба сподіватись на те, що він вийде з нею разом. Хоча, може нам треба якось її спровокувати… — замислююсь я. 

— Може, зробити так, щоб спрацювала сигналізація в автівці? — розмірковує Аліна. — Раптом вони обоє вискочать? 

— Навіть якщо вискочать, який факт того, що вони якось взаємодіятимуть? Нам же недостатньо просто сфоткати двох людей поруч… Хоча ідея з сигналізацією взагалі хороша, — кажу я підбадьорююче. — Але треба додумати деталі. 

 — Цікаво, що ти пропонуєш? 

— Приставання теж не дуже підходять, — зітхаю я. — Можна було б щось розіграти, як тоді, в ресторані з тим зрадником… Але тут непідходяще місце. Поки що думаю. До речі, ще одна сильна емоція, на якій можна зіграти, це страх. 

—  Але як їх налякати?  — зацікавлено дивиться на мене Аліна. 

— Крадіжка? — припускаю я. — Вкраду її сумку, але поверну. Ще й жучок прилаштую, і переписку скачаю. Якщо заберу сумку, в неї не буде грошей і ключей, він буде змушений вийти і якщо пощастить, ми хоч щось сфоткаємо. Але навіть якщо не сфоткаємо, жучок в телефоні дасть нам стовідсоткові докази.