18. Аліна. Потенційна жертва?

Мене охоплює дивне хвилювання. Мабуть, не треба було пити зовсім, тому що спиртне зіграло зі мною поганий жарт. Коли я дивлюся на Макса, то мені хочеться, щоб він обійняв і поцілував мене. І тоді, певно, я б не могла  чинити опір. 

Але він тільки допомагає мені застелити ліжко, і не проявляє ніякої ініціативи. Що ж, мабуть, це правильно, не варто плутати роботу і особисте життя…

 Моє збудження поступово минає. 

 — Добре,  — кажу я. — Сподіваюся, тобі буде зручно, будь як вдома, а я піду до себе. 

Він якось сумно усміхається і киває:

— Дякую, Аліно. 

Я беру свій телефон і виходжу, причинивши за собою двері. Серце чомусь то б’ється швидше звичайного, то, навпаки, завмирає. Коли я заходжу до своєї кімнати, то перш ніж лягти у ліжко, знову заходжу в месенджер, щоб перевірити, чи той таємничий хакер не об’явився знову.

Але в листуванні порожньо, так що я навіть сумніваюся, чи все те було насправді. Раптом мені привиділося — я занадто багато думала про сестру і її пошуки, і від цього мені вже щось здається.

Але ж те все бачив і Макс, ну принаймні початок листування. А психіатри кажуть, що колективних галюцинацій не буває…

Я відкладаю телефон і вирішую, що якщо наступного разу знову щось таке відбудеться, неодмінно зроблю скрін, щоб зберегти докази. Шкода, що цього разу не додумалася так зробити, ну вже нічого не зміниш, тому немає сенсу переживати через те…

Я лягаю в ліжко, заплющую очі і несподівано швидко засинаю…

***

Прокидаюсь, як завжди, від дзвінка будильника. Але, вимкнувши його, чую якісь кроки за дверима і першу мить мене охоплює паніка, а потім я згадую, що це Макс залишився в мене ночувати. Ото я панікерка! 

— Ти вже прокинувся? — гукаю я. — Я зараз приготую сніданок. 

— Давай, — чується з іншої кімнати. — Я якраз покупався, взяв один чистий рушник, сподіваюсь, ти не проти. 

 — Так, звичайно, я ж казала, почувайся, як удома, — я швидко одягаю халат і відчиняю двері. Ванна кімната якраз навпроти дверей моєї спальні, і я прямо стикаюся лоб в лоб з Максом, який саме виходить звідти. Він лише в штанях, а футболку тримає в руках.

Я знічуюся і відвожу погляд від його голого торсу. 

 — Як спалося? — питаю бадьоро, щоб приховати своє збентеження. 

— Нормально, — усміхається він. — Навіть спина майже не болить від дивану.

Дивиться на мене якимось незвичним поглядом, ніби розглядає…

— Що ти любиш на сніданок? — запитую я, прикидаючи, що маю в холодильнику. 

— Та все одно, — знизує плечима. — Обовʼязковий пункт — тільки кава. Ну і може, ранковий поцілунок, — він лукаво дивиться на мене і усміхається.

— Кава буде точно, — я теж усміхаюсь. — А щодо другого побажання…

Він підходить ближче і торкається долонями моєї талії, зазираючи в очі.

— Що там щодо другого?

Я відчуваю, що в мене перехоплює подих. Макс якось так діє на мене, що поруч із ним я ніби забуваю про все, навіть не знаходжу що сказати, просто дивлюся йому в очі і мовчу. 

— Можна? — запитує він мене тихо. 

Я все ще не можу нічого сказати, лише легенько киваю головою. 

Він усміхається і подається вперед, прикриваючи очі і торкаючись своїми губами моїх. 

Це всього лиш досить невинний поцілунок, але мене прямо таки кидає в жар, по всьому тілу пробігають мурашки. Прикладаю зусиль, аби не видати перед Максом своїх емоцій…

За якусь мить він відривається від моїх губ і зазирає в очі:

— Мені подобається ночувати в одній квартирі з тобою…

 — Мені теж… — несподівано виривається у мене.

— Аж шкода, що ти заблокувала того чувака з фейсбука, — усміхається він. — Так би в мене був привід ще раз заночувати тут…

Мені більше за все хочеться йому зізнатися, що насправді я його не заблокувала, і розповісти про вчорашній випадок. Але останньої миті я вирішую промовчати. Раптом, коли Макс дізнається, то вже точно наполягатиме на блокуванні. А я дуже хочу розплутати цю справу, і дізнатися, хто ж такий той “жартівник”...

— До речі, даси мені свій телефон, — несподівано каже Макс. — Мені треба пробити того, хто писав тобі. Хоча… В принципі, має вистачити і його ніку, а я просто його зламаю. Він же писав з профілю Кіри? 

— Так, — киваю я. — Але може то справді якийсь малолітній хуліган? Мені самій кілька разів зламували профіль, тож я знаю, що це поширене явище..

— Я зламаю профіль і пробʼю ІР, тоді буде трохи більш зрозуміло, — відповідає Макс. 

 — Добре, це гарна ідея, — я відсторонююся від нього. — Приготую яєчню з беконом і помідорами, ти таке любиш? 

***

Поснідавши, ми вирушаємо до нашого офісу, настрій уже діловий, обговорюємо справи, і обоє оминаємо увагою той поцілунок, немов його й не було…

Але коли підіймаємося ліфтом на свій поверх, то під дверима офісу бачимо відвідувачку, яка вже чекає на нас. Дивно, ще так рано, мабуть, у неї якась дуже важлива справа… Дівчина виглядає стурбованою. Вона десь приблизно мого віку, одягнена досить скромно на перший погляд, але я помічаю, що одяг  у неї фірмовий, дорогий.