13. Макс. На місці злочину

— Добре, ми з Аліною поїдемо на місце злочину, — відповідаю я їй.

Не розумію, чому це вона так поводиться. Через те, що я не подаю їй знаків уваги? Так ти ж лесбійка, чи ні? Згадую ту онлайн-трансляцію, в яку встиг підглянути, і в яку підглядав потім ще декілька разів. Це правда було одним з моїх улюблених фільмів на ніч. Чисто за це можна і пробачити їй її легку грубість.

— З Аліною? Це твоя подружка? — перепитує Машка. 

— В першу чергу вона моя помічниця, — виправляю я Машу. 

— А в другу? — не вгаває поліцейська.

— Дівчина. Але це не твоя справа, — насуплююсь і нагадую: — У нас із тобою чисто ділові стосунки, тож не треба лізти в моє особисте життя. 

— Значить, я мала рацію, — хмикає Маша. — Ну добре, ви поїдете на своїй машині, чи разом зі мною? 

— Поїдемо самі, — відповідаю я. — Скинеш адресу мені на вотсап. 

Вона киває, хитро усміхається і каже:

— Ти став кумедним… Добре, зустрінемось на місці, — на цих словах вона покидає кабінет. 

Коли Маша виходить, Аліна проводить її до дверей і потім повертається, та зазирає до мого кабінету.

— Якась вона дивна, — знизує плечима. 

— Є таке, — погоджуюсь я, встаючи з-за столу і підходячи до неї.  

 — Вона сказала про маніяка… — Аліна з цікавістю дивиться на мене. — Ми справді будемо ловити маніяка? 

— Ага, — киваю. — Правда, за це не заплатять.

— Я працюю безкоштовно на тебе, а ти на копів, — вона усміхається. — Прямо якийсь ланцюжок виходить…

— Ну, сподіваюсь це єдина справа, до якої мене привʼяжуть, і після того я буду повністю вільний, — знизую плечима. — Добре, ходімо. Треба їхати. Ти хіба не хочеш побувати на справжньому місці злочину? 

— Авжеж, хочу, — з ентузіазмом говорить вона. 

— Ну тоді не будемо гаяти часу…

***

— Машко, мені здається, ти дарма мене викликала, — зітхаю, дивлячись на так зване "місце злочину".  

Так, тут є ця жовта стрічка та інші атрибути, однак окрім цього… Тільки пара крапель крові та й все. Я взагалі вмію працювати тільки з компами, а ці плями мені ні про що не скажуть.

— Хочу, щоб ти нарешті зрозумів серйозність твого завдання. Бачиш цю кров? — вона киває в сторону плям. — Ще одна дівчина постраждала, а ти лінуєшся пошукати його!

— Кажеш так, немов я ваша остання надія, — знизую плечима. 

— В якомусь сенсі так і є, — зітхає вона. — Кидай свою агенцію, нащо вона тобі потрібна? Слідкувати за зрадливими чоловіками? Це — твій максимум? 

 — А поліція що, без тебе, Максе, зовсім безсила? — запитує Аліна дуже серйозно. 

— Схоже на те, — я не можу стримати усмішки. — Бачиш, як просять…

— Ти маєш відпрацювати, чи ти забув? — роздратовано питає Маша. 

— Та не забув я, не забув, — зітхаю. — Але мені ці ваші плями все одно нічого не дадуть

— А за що відпрацювати? — знову запитує Аліна. 

— Це довга історія… — починаю я.

— Попався твій красунчик, — відповідає за мене Маша. 

— Та не попався, — не погоджуюсь я. — То мені просто було ліньки по судах тягатись…

— І правильно, — киває Аліна. А тоді звертається до Маші: — А скільки вже жертв на рахунку цього маніяка? 

— З тих, що ми знаємо — вісім, — зітхає Маша. — Ненавиджу таких психів. Вони відіграються на слабких, а не шукають собі гідного суперника. Я обовʼязково зловлю його… У мене з ним особисті рахунки.

— А за чим визначили, що це почерк однієї людини? — продовжує допитуватись Ална. 

— У нього є ритуали, — відповідає Маша. — Однаковий час нападу, однакові інтервали між викраденнями, плями крові… Він все робить по одній схемі. Ця кров… Він спеціально залишає її. Це не просто випадковість. Він дає нам побачити, хто жертва, пробити її по базах, якщо вона там була. Це показує, що він дуже впевнений в собі, справжній нарцис. 

 — А як можна визначити, хто жертва, якщо тіло не знайдене? По крові? Я думала, тільки по відбитках пальців…

— Так, — відповідаю я замість Маші. — ДНК кожної людини — унікальне. Крові достатньо, якщо вона є в базі. 

— Але багатьох людей там може не бути, — Аліна знизує плечима. — Я наприклад не знаю, чи я там є? 

— Такі нарциси, як він, можуть і спеціально додати жертву в базу, таке вже було з деякими попередніми жертвами. А я думаю, що це чергове викрадення саме того маньяка. Але треба перевірити кров… Якщо її не буде, тоді можна замислитись про те, що в моєї цілі зʼявився наслідувач. Або хтось просто міг підробити його почерк, щоб приховати власний злочин. Таке, на жаль, теж трапляється, — пояснює Маша. 

 — А попередні жертви були не пов’язані між собою? — знову цікавиться Аліна. — Може там є якась зачіпка? 

— Так, це були темноволосі дівчата середнього зросту, стрункі і симпатичні, — вона дивиться на Аліну. — Ну десь як ти.