11. Макс. Давно хотів це зробити...

Навіть не віриться, що вийшло і вона не відштовхнула. Тримаю її долоню в своїй і трохи поглиблюю поцілунок. 

Вона спершу ніби завмирає, але потім відповідає на поцілунок. 

Усміхаюсь і вільною рукою торкаюсь її талії, але потім в голові ніби клацає перемикач: якщо зараз зайду занадто далеко, то вона може почуватись спантеличено і відштовхнути мене… Ні, треба бути розважливим, навіть якщо зносить дах.

На цій думці я все ж відриваюсь від губ Аліни і розплющую очі, дивлячись на неї:

— Давно хотів це зробити…

— Невже? — вона трохи збентежено усміхається. 

— Ага, — киваю. — Але намагався про це не думати. 

— Бо треба думати про роботу? — вона киває. 

— Бо я не хочу тебе втратити, якщо щось піде не так, — чесно говорю я. 

— Ніколи б не подумала, що ти такий несміливий… Навпаки вважала, що ти такий собі мачо, — вона опускає погляд.  — І що в тебе купа шанувальниць…

— Я ж практично соціопат, який мачо, — усміхаюсь. — Мені з компами набагато комфортніше. Хоча не буду сперечатись, в певний час я дійсно міняв дівчат дуже швидко. Але це було давно. 

"Ну, не дуже давно", — додаю подумки.

Але в такому зізнаватись Аліні не дуже хочеться. Не хочу, щоб вона думала, що я несерйозний.

— Мабуть, краще я поїду додому, — раптом каже вона. — Послухаємо той запис на роботі, добре? 

— Прошу, не їдь, — все ще тримаю її за руку. — Спати будемо окремо, не бійся. Але не їдь.

— Ти справді цього хочеш? — вона уважно дивиться мені в очі. 

— Ти мені дуже подобаєшся. Коли побачив, як той дурень пристає до тебе, в якусь мить думав підійти і набити йому морду… Хоча ми з тобою ще навіть не зустрічаємось чи щось подібне, щоб я мав право так втручатись в твоє життя, — відповідаю я. 

— Мені справді дуже приємно про це дізнатися, — каже Аліна. — Але чи це не завадить нашій роботі? 

— Не знаю, — відповідаю чесно. — Не люблю обіцяти те, в чому не впевнений на сто відсотків. Але й не спробувати не хочу. Я хотів би зустрічатись з тобою. І обіцяю, навіть якщо в нас щось піде не так, я все одно докладу всіх зусиль, щоб знайти твою сестру.

— Я дуже хочу, щоб у нас все пішло так, — усміхається вона. 

— Чи це значить "так"? — перепитую я її. 

— Ну ти ж детектив, маєш логічне мислення, то зроби висновок, — піддражнює вона. 

— Яка ж ти хитрюжка, — усміхаюсь і знов подаюсь вперед, щоб поцілувати її.

Торкаюсь губами її губ і все ще тримаю її за руку.

Вона подається вперед і обвиває руками мою шию:

— Ти інколи буваєш смішним, але через те подобаєшся мені ще більше, — шепоче на вухо. 

— Приємно чути, що подобаюсь тобі, — відповідаю я.

Бачу її оголену шию так близько… Хочеться доторкнутись. Не втримуюсь і легенько цілую біля вуха. 

Вона легенько здригається, але не перестає обіймати мене. 

З одного боку хочу зайти далі… Але розумію, що щойно сказав їй що дам просто поспати в гостьовій кімнаті. Що як вона подумає, що я просто хочу з нею переспати тут і зараз? Не хочу її втратити…

— Певно, треба зупинитись, — тихо кажу вголос, але все ще притискаю її до себе і зазираю в очі, намагаючись прочитати її. 

— Так, давай не будемо поспішати, — шепоче вона. 

— Ми так і не випили чай, — усміхаюсь, злегка відсторонюючись від неї. 

Треба відсторонитись, інакше ніяк… І так як пʼяний, коли вона так близько.

 — О, чай остиг, — каже вона. — Поглянь, вже майже перша ночі, ото ми засиділися…

— Так, засиділися, — усміхаюсь і все ж відпускаю її. — Можеш прийняти душ першою, я дам рушники і щось з одягу… А потім — спати.

— Добре, — вона теж усміхається. — Завтра у нас багато справ…