4. Аліна. Якщо тобі нічим зайнятись...

— Та хоч завтра. Але спочатку розкажи мені трохи детальніше про свою сестру. Як зникла, коли, розкажи мені все, що ти знаєш, — каже він, дістаючи з кишені мобільний і вмикаючи диктофон. 

— Ну… Вона працювала в цілодобовому супермаркеті, — починаю я.  — На касі сиділа. І того дня коли вона зникла, в неї була нічна зміна. Пішла увечері, а вранці не повернулася. Працівники супермаркету сказали, що вона здала касу і пішла додому. Але після того її ніхто не бачив. Телефон був поза зоною…

— В неї не було хлопця? Може, вона пішла до нього, — припускає Макс. 

— Ні, не було. Вірніше, був колишній хлопець, але він зараз живе в Америці. Тому точно до її зникнення непричетний…

— А що зі співробітниками? Може, там хтось до неї приставав, вона не розповідала нічого подібного? Бо зазвичай у подібному виявляються винними близькі люди, або маньяки, одне з двох, — він уважно дивиться на мене.

— Зі співробітниками вона була в хороших стосунках, — я насуплююсь. Якось сумно казати “була” про Кіру, таку завжди веселу і життєрадісну. — Правда, перед своїм зникненням, десь тижнів за два, вона казала, що має якесь дивне відчуття, немов за нею стежать… 

— І вона не зверталась з цим до поліції? — цікавиться Максим. 

— Ні, подумала, що просто нерви розгулялися.  Зрештою, вона не бачила нікого, ну так щоб прямо за нею йшов, чи казав їй щось. Просто таке враження, що хтось дивиться в спину. Знаєте, таке буває….

— І як довго це продовжувалось? — продовжує запитувати детектив. 

— Здається, тиждень, чи близько того. Потім вона сказала, що все вже добре. А ще через тиждень ото не повернулася додому…

Я дивлюсь, як він щось занотовує для себе, і в моїй душі знову з’являється надія. Ну, та, що вмирає останньою…

Але не встигає він мені щось відповісти, як у двері стукають. 

— Заходьте, — каже Максим. 

Двері відчиняються, і я бачу молоду жінку, в зовнішності якої, мабуть, залишилося дуже мало від того, що подарувала їй природа. Вона практично нічим не відрізняється від мільйонів дівчат з Інстаграму, навіть якби мені сказали назвати її особисті прикмети, я б не знала, що сказати…

— О, у вас клієнтка…. — каже вона знічено. — Мені почекати?

— Ні, Аліна — моя помічниця, — відповідає їй Максим. — Аліно, підсунь ще один стілець і завари нам всім кави. 

Я киваю, задоволена тим, що він фактично визнав те, що бере мене на роботу.

Біжу в приймальню і заходжуюся розбиратися з кавомашиною. А ще краєм вуха прислухаюся до розмови в кабінеті, бо двері не дуже щільно зачинені…

— Що ж, розкажіть, що саме привело вас до мого офісу, — звертається до клієнтки Максим.

— У мене виникли підозри, що чоловік мені зраджує, — каже вона.  — Чи можна якось простежити за ним і зібрати докази? 

— Так, це можливо, — відповідає Макс. — Але я б почав трохи з іншого. Можливо, треба пробити його телефон і перевірити переписки. Це буде дешевший спосіб дізнатися правду і отримати певні докази. 

— Вам треба сказати його номер? — питає вона. 

— Номер, його ніки в соцмережах, повне прізвище імʼя і по-батькові, дату народження і купу іншого. Зараз я дам вам бланк, який треба заповнити. Це допоможе мені зламати його сторінки якомога швидше, — каже їй Макс.

Я беру каву і заходжу до кабінету, ставлю на стіл між із ними. 

Сама сідаю неподалік від Максима і дивлюся, як жінка, немов старанна учениця на уроці, заповнює бланк. 

 — Ось, готово, — вона простягає йому аркуш. — Але його переписку я сама моніторю, то там нічого такого немає… Хіба якийсь інший номер про який я не знаю…

— В тому ж телеграмі можна мати приховані переписки, — відповідає їй Макс. — І в вайбері, навіть в фейсбуці. 

— Тоді, будь ласка, подивіться, що він там приховує, — вона з надією дивиться на нього. — Бо він увесь час затримується на роботі, а ще перестав займатися зі мною сексом…

— Ви вписали в бланк адресу роботи? — уточнює Макс, проглядаючи аркуш. — Там був той пункт. О, є. Добре. Якщо ми не знайдемо нічого в переписках, то в хід піде стеження. Але це буде вартувати дорожче, — Макс пише на аркуші дві суми і показує їх клієнтці. Біля однієї написано "без стеження", а біля іншої — "+три дні стеження". 

— У вас немалі розцінки, — клієнтка киває. — Але нехай, гроші в мене є. 

— Ну, ви маєте розуміти, що в нас свої ризики, — відповідає Макс. — Але виконання роботи ми гарантуємо. Що ж, раз вас все влаштовує, залишайте передоплату, її можна відправити мені на карту. Це буде пʼятдесят відсотків. Ще пʼятдесят відправите коли будете забирати все, що ми знайдемо.

— Добре, — вона ще раз киває. 

— Тоді можете йти, — каже їй Макс. — Ми подзвонимо вам, коли все буде готове. 

— А скільки часу це зазвичай займає? 

— Не більше чотирьох днів, — відповідає він. — Це зі стеженням. А соцмережі ми пробʼємо вже сьогодні. І завтра зранку дамо результати. 

— О, супер, — радіє вона. — Тоді буду чекати!