***

tw// тривожні думки героя

Хьонджін задихається від голосних ридань, які не намагається вгамувати. Вони рвуться з горла юнака, відбиваючись від стін маленької кімнати, у якій Хван закрився від усіх. Це не вперше, і він певен, не востаннє. Знову і знову, хлопець заганяє себе в пекельне коло гнітючих думок. Він не впорався, він гірший за інших, він робить недостатньо, знову недостатньо , він постарався замало, припустився помилки, яку не помітив, і не впорався.

Йому завжди холодно, але зараз юнак замерзає зсередини від відчуттів, що поступово покривають його душу інеєм, як перші приморозки.

"Навіть, я б краще зробив це, ніж ти! Якщо і надалі плануєш настільки погано рухатись, то краще залиши цю справу!" "Або ти робиш ідеально, або не робиш ніяк, Хьонджіне!" "Можеш не повертатись знову, якщо показуватимеш такі жахливі результати!" "Друге місце нічого не означає! Ти повнен бути першим завжди, інакше все, що ти зробив немає жодного значення" "Іди до себе в кімнату і відпрацьовуй цей рух, допоки не зможеш стояти на ногах, зрозумів?! Навіть дивитися гидко! ".

Так, йому теж гидко від самого себе, бо друге місце у міжнародному конкурсі це не досягнення, це приниження, яке збирається разом зі сльозами в куточках очей. Джін просто жалюгідний невдаха, який нездатний хоч щось зробити правильно. Так, як цього хочуть інші, а не він сам. Батько має рацію, у всьому має рацію. "Я зроблю краще! Я постараюся!" Але краще не виходило, скільки б він не намагався. "Вище голови не стрибнеш, Джіне. Тим більше ти". Він досі пам'ятає той повний презирства погляд тата. Тоді всередині щось з тріском зламалося.

Парубок заривається рукою у відросле волосся, та стискає його. Відчуває біль, але той не отверезлює, а навпаки викликає ще більше жалю до самого себе. Хьонджін вже й забув, як це танцювати, бо тобі подобається. Не заради першого місця і медалей, якими була завішена ціла стіна у кімнаті, а для себе, для відчуття свободи всередині. Він не пам'ятає, і не намагається згадати.

– Краще я... – юнак затихає, чітко почувши чужі кроки за дверима.

– Хьоні, ти тут? – тихий голос змушує Джіна ще раз голосно схлипнути, але він різко затуляє рота долонею. Ні, його хлопець не має цього чути, його взагалі тут не повинно бути. – Відчини, будь ласка. Я прошу тебе... – голос парубка зривається, а Хван знадто слабкий, щоб йому відмовити. Тому за кілька хвилин тягне двері на себе. Він намагається стерти мокрі доріжки зі щік, але опиняється притиснутим до міцних грудей.

– Ти молодець, і чудово впорався, Джінні. Я знаю, що ти старався з усіх сил, і сяяв на сцені. Я бачив, бо прийшов поглянути на виступ, – шепоче так, щоб почув лише Хьонджін, заспокійливо погладжуючи його спину.

– Але ж... Це... Друге місце, Бінні... – ледь вичавлює з себе крізь схлипи, сильніше хапаючись за чорну гуді. Вона пахне Чанбіном, пахне затишком і домом, пахне найріднішою людиною у світі.

– Коханий, поглянь на мене, - він бере обличчя хлопця у свої долоні та цілує в носа, – Там було п'ятдесят конкурсантів. П'ятдесят, Хьонджіне! І серед них усіх ти посів друге місце, а не останнє місце. З твого боку все було виконано ідеально. Жодної помилки, чи неправильної емоції. Ти виклався на всі сто, ні тисячу відсотків. Всі важкі тренування і недоспані ночі окупилися сповна. Ти неймовірний, і я не припиню тобі цього казати, бо знаю що ти заслуговуєш на весь світ, який я бачу в твоїх очах.

– Я так сильно кохаю тебе, – він досі схлипує, але тягнеться за поцілунком, який Чанбін з легкістю йому дарує.

– Я кохаю тебе більше, – ще один цьом у кінчик носа. – Ходімо я заварю тобі чай.

– З м'ятою? – питає з такою надією, що Со починає сміятися.

– З м'ятою, твій улюблений, – вони разом прямують на кухню.

І Хьонджін знає, що завдяки Чанбіну він не здасться ніколи, бо саме він змушує серце Хвана горіти найяскравішим вогнем, який ніщо не зможе загасити. У нього є підтримка і опора, і він стане нею для Чанбіна.

Кінець~♡