– Стасе-Стасе, ти де подівся? Казав сто перша-сто перша! – кричав, кличучи його, Ярик.
– Певно, знову десь шариться, от завжди з ним так, як не треба, то завжди поряд, а щось просити йдеш, то нема, – нахнюпившись та трохи вже з роздратованістю в голосі додала Аріна.
…На старі соснові, покриті дешевим коричневим, розбавленим лаком двері, осідав десятий шар пилу та прикріплений листочок з написом «комендант». А з-за них доносилися звуки від великих колонок, підключених до старого лампового телевізора, на якому двоє людей грали в стару відеогру з такої ж старої, як і телевізор, приставки.
– Ну, давай-давай, майже наздогнав, скільки можна збоїти, та дай мені хоч один раунд виграти!
– Як кажуть, поганому танцюристу і штани заважають!
– Ой, та тихо вже будь, не треба мені оцих твоїх приказок, братику любий! Невже не пам’ятаєш, як ти вилами город копав? – з сарказмом відповів Стас!
– Не треба тут, це інше зовсім!
– Еге ж, так і повірив!
Раптом, перервавши суперечку, почувся стук у двері впереміш з грубим та трохи злим юнацьким басом.
– Агов, є хто, Стасе, ти тут? – крикнув невдоволено Ярик!
– Тут, тут він, заходьте!
Аріна з Яриком, прочинивши старі трохи облізлі двері, увійшли до кімнати з телевізором, приставкою, відеоплеєром та полицями з різноманітними фільмами й іграми, що, дивно, на відміну від усього решта, ретельно протертими від пилюки.
– Олеже, ти б хоч трохи прибирав, щось окрім своєї колекції, дихати взагалі неможливо, – закашлявшись, сказав Ярик. – Аріно, вийди краще, в тебе ж іще й горло хворе, – додав він, застережливо звернувшись до Аріни, що після цього юркнула до коридору.
– Коротше, Стасе, по-перше, як покликав, то будь добрий, почекати, а по-друге, ось, бери суниць, ти просив, от я, як у діда в селі був, назбирав.
– Дякую, Мілана просто любить дуже їх, вона ж приїхати мала б скоро, от вирішив її порадувати.
– Ще вона тебе так радувала, – жартома додав Олег.
– Ну, в цьому ти, напевне, правий, – погодився Ярик.
– Не треба цих байок, ви що змовились? Нормальна вона дівчина, не треба намовляти!
– Та добре-добре, не кричи тільки, прошу!
Перервавши сварку, задзвенів телефон!
– О! Вона, напевне, дзвонить, ну, писала, що в цей час збирається!
– Згадай чорта – і ось він! – тихо, щоб Стас не почув, кинув Ярикові жарт Олег, на що той у відповідь так само тихо коротко посміявся.
Рухаючись у напрямку до виходу, Стас, не помітивши, зачепив поличку з фільмами, через що одна з касет упала на землю. Підійнявши з підлоги касету, крикнув Стасові услід, щоб він був обережнішим, Ярик ненароком помітив дещо дивне.
«Подих весни» у головних ролях: Аїсія Винниченко, Володимир Задубний…
Аїсія Винниченко, знайоме ім’я! Тихо сам до себе підмітив, хмикнувши, Ярик та поставив касету на її місце.
– Що-що? – перепитав Олег.
– Та нічого, то я собі!
– Ну, як знаєш!
#3249 в Сучасна проза
#11316 в Любовні романи
#2355 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 01.04.2025