Я завжди буду вчора

Глава 3. У якій усе поки добре.

– Давай, лізь під стіл, вона зараз прийде, напевно! – підсміюючись, наказувала Оксана Стасові.

– Ото сміхота буде, – додавав Стас.

Хлопець у спортивному костюмі так само сидів, виклавши на парту великі масивні ноги, всміхався блідими потрісканими губами.

– А може, нехай він якусь квітку візьме? – невпевнено, ледь чутно, дуже тихо запропонувала Аріна.

– Нарви квітів з вазона, – звернувся до Стаса Ярик. Схоже, що тільки він розчув те, що казала новенька.

Вона ж, здивувавшись, що її розчули, швидко повернулася і великими карими очима глянула на однокласника.

– Іде-іде! – викрикнула Оксана не так голосно, щоб почула вчителька, але достатньо гучно, щоб Стас почув.

Молода вчителька математики Ліна Олександрівна у вузьких темно-синіх джинсах і білому жакеті з’явилася в класі.

Раптом з-під вчительського стола вистрибнув Стас з трьома квітками декоративного лимонного дерева, що стояло в кутку класу за однією з задніх парт, та саркастично почав:

– Доброго дня! Це вам!

Поки майже весь клас розривався від сміху, Стас простягував квіти вже не шокованій, звісно, але все ж здивованій вчительці й сів за парту. Схоже, що вона чогось такого й очікувала.

– Ти знову за своє! Ай, марно, роби, що хочеш. Головне, не вбий нікого і сам не вбийся! – насмішливим тоном промовляла вчителька до жартівника. Він просто посміхнувся і продовжив писати щось у своєму зошиті.

Сміялася й Аріна. «Схоже, вона вже починає вживатися», – думав, усміхаючись, Ярик, спрямувавши свій погляд на щасливе личко дівчини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше