щабель перший. Покидьки.

Було вже пів на шосту, коли Оксам здригнувся, і рвучко піднявся з твердого імпровізованого ліжка. Він прокинувся від ранкового холоду, що, без попередження, обвіяв його стомлене дводенними поневіряннями обличчя. Ліва нога, яка висіла в повітрі, люто стерпла. Та й усе тіло від шиї до п’ят прямо натякало на подальшу, принаймні, кількагодинну неспроможність нормально ходити. Першим, що заволоділо зором Оксама, була ядуча афіша, недбало наклеєна на ліхтарний стовп. Вона крикливо запрошувала відвідати мандрівний цирк.  Ага… Ще чого?!

 Сільський залізничний вокзал, ремонт в якому робили ще мабуть в шістдесятих, все ще був оповитий вранішньою мрякою, однак помалу заповнювався роздратованими постатями. Бо хто ж щасливий вдосвіта?! Ще й у вихідні. Всі вони були сонні як ті мухи, і час від часу кидали в бік хлопця випадкові і як йому здавалося, презирливі погляди. Засоромившись, що його можуть прийняти за безхатька, Оксам  змінив положення і сів. Старався це зробити якомога буденніше. Так, ніби ще якусь мить назад він не спав на тій лавці а лишень приліг щоб порахувати хмари.

Ну і скипень, подумав він і широко позіхнув! Оксам одразу й не зауважив що біля його ніг сидів собака. Чотириногий волоцюга жадно облизував його кросівок в тому місці, де вчора хлопець обмастився хот – догом, що, через його звичну неакуратність, розлітався навсібіч. Помітивши , що власник смачного взуття вже не спить, собацюра знітився і винувато позадкував, кидаючи на здивованого Оксама сором’язливі погляди. Той не став проганяти бідолаху, натомість потягся рукою до свого рюкзака, який минулої ночі слугував йому подушкою. Там, серед купи строкатих обгорток з цукерків «Рачки», зберігалися рештки вчорашнього сніданку – вівсяне печиво. Випічка ледь сягала землі, як голодний собака її одразу ковтав мов щось божественно смаковите. На допомогу йому позліталися горобці та він явно не зрадів їхній, незапланованій і неузгодженій з ним, компанії.

В спостеріганні за собачим терпінням і пташиною нахабністю, минуло декілька хвилин і Оксам мусив  врешті прийняти рішення – буде він сьогодні ночувати  в своїй теплій постелі чи знову під липневим небом. Коли він підвівся і попрямував в бік залізничних кас, якась рудоволоса дівчинка, років п’яти, як типова безпосередня дитина, безцеремонно тицьнула в нього пальцем, смикаючи матір за руку.

- Мама, дивись! Його хтось набив.

- Тихо! Не можна так казати!

Мати дівчинки зніяковіла і опустивши очі, потягла її по перону, де вже чекали інші люди  і куди  вже невдовзі мав прибути електропоїзд. Той, на який вчора Оксам купив квиток але згодом передумав і здав його.

Оксам не образився на те дівча. Майже не образився. Це не могло його зовсім не зачепити. Але він і сам би так вчинив в дитинстві. Хлопець вже давно звик до такої реакції на своє обличчя. Ну був в нього шрам на пів лиця. Він же ж не спеціально його зробив! І не намалював задля розваги. У когось з минулого залишаються спогади, в інших – якісь речі абощо, а в нього червонуватий, схожий на тонку льодову бурульку, опік – від центру лоба і аж до половини носа. Суворі інтернатські будні, типу. Дехто з його колишнього оточення жартував що це в нього прострелена голова і звідти кров тече. Еге ж, жарт такий собі. Варто зазначити, він не завжди так спокійно до цього ставився. Пройшло років з сім, перш ніж він, практично дзеркально, змінив своє відношення до цього факту. Звісно ж, комплекси залишилися бо бреше той, хто переконує що їх не має однак з досвідом прийшло і усвідомлення що це ніякий не вирок. Може навіть навпаки. Чого - чого, а от майстерності самонавіювання у Оксама міг повчитися кожен. Та все ж, щоб не привертати зайвої і абсолютно непотрібної уваги, Оксам  швиденько надів каптура по самі очі.

Увійшовши до зали очікування, хлопець зрозумів що в принципі нічого не втратив ночуючи не там а на вулиці. В доволі просторому приміщенні з благенькими сидіннями для подорожуючих, гуляв протяг. Запах там стояв характерний для провінційних вокзалів. Хоча, чого гріху таїти, для будь яких вокзалів. Серед широкої палітри дешевих парфумів і різноманітної зубної пасти, особливо виділявся, ба, впевнено лідирував, старий недобрий перегар. Оксама злегка перекосило від того суцвіття незабутніх ароматів. Він точно не був тією людиною що ніколи не вживає напоїв з високим градусом, проте на тверезий нюх знаходитися поряд з тими, хто не так давно добряче чи злегка повеселився, було нелегко. Гірше різкого запаху алкоголю міг бути лише всеохоплюючий тютюн. Двоє чоловіків середніх літ задумливо втягували дим із своїх цигарок прямо біля стіни, де висіла промовиста табличка: «Палити заборонено»! Начебто і закон порушували однак робили вони це з виразом обличчя великих філософів середньовіччя. Тут, як не парадоксально, на допомогу приходив протяг. Дим швидко розсіювався і зникав а той що залишався, вочевидь, не бентежив нікого з присутніх. А може просто всім було «впадло» заперечувати і таким чином вв’язуватися в можливий конфлікт. Ну, пасивне куріння то особиста справа кожного.

Тим часом, до каси вже зібралася чимала черга з тих, хто як і Оксам, вирішив придбати квиток в останній момент. Хлопець діловито перетнув залу і прилаштувався позаду високого чоловіка в шкіряній куртці. Оксам навіть зрадів що стоїть вкінці черги. Дуже часто катастрофічно не вистачає  часу та інколи вже і не уявляєш чим ще його заповнити. І кожна мить немов століття. Оксаму потрібні були ті пару хвилин щоб врешті вирішити. Він прислухався, чи не наближається потяг, мабуть десь всередині сподіваючись, що не встигне на нього сісти. В незнайомця, що стояв попереду, крізь комірець куртки виднілося татуювання чи то дракона чи то кажана. Клята невизначеність.

- Наступний!

Оксам ніби вдруге за день прокинувся. Худорлява жіночка, років сорока з інтонаціями робота, дивилася на нього з-під величеньких як для її обличчя, окулярів. Оксам і не помітив, як наблизився до віконця каси. Черга з, приблизно, дев’яти чоловік, якось на диво швидко розсмокталася. Вже не вперше він так глибоко занурювався в думки. Жінка за касою питально нахилила голову і звела брови.  Потім примружила очі. Мабуть в нього підозрілий вигляд, подумав Оксам  і оголив чоло, піднявши каптура. Погляд  жінки майже одразу зупинився на його лобі. Завідомо патова ситуація. Чи в капюшоні чи без, він надто виділявся.