Глава 39

- Отже, почнемо, дорогі мої свідки злочину, а також, - поглянув капітан Гавриленко на присутніх тут людей, - виконавці, - зиркнув він на Володимира, котрий сидів мовчки і лише зі злістю глипав на всіх присутніх, - і також, певною мірою, жертви, - поглянув Гавриленко на мене і посміхнувся. - Що ж ми маємо? А маємо ми один великий злочин, до якого вкраплено кілька маленьких злочинів і порушень. І починається цей великий злочин кілька років тому. Спочатку трохи про нього.

Капітан Гавриленко став біля вікна, обперся об підвіконня і став схожим на оратора чи лектора. Але його потішне обличчя було мені кумедним, проте зовсім не смішило те, про що він розповідав.

- Напевно, не всі чули, тому що не всі з нас поціновувачі високого мистецтва, давньої культури та інших шедевральних витворів нашого українського народу, про гучне пограбування в Музеї мистецьких старожитностей міста Києва, котре сталося нещодавно. Було викрадено дуже цінний експонат - “Очі Сонця”. А от передісторія, про те, що це за такі “очі”, думаю буде всім цікавою. Ну, просто для загального розвитку, - підморгнув капітан. - Справа в тому, що років із сім тому в одному зі скіфських курганів при археологічних розкопках було знайдено скіфське золото. Ну, там, звичайно, не лише золото було виявлено, але й срібні прикраси, черепки різні від якихось горщиків, ну, все те, що так люблять викопувати наші археологи, - продовжував Гавриленко. - Але знайдено було також і дуже цінний предмет, точніше, два предмети: унікальні колти, котрі знаходять дуже рідко! Виявляється, вони цінні тим, що їх мало по всьому світу, цих особливих прикрас. А тут було знайдено ще й майже у ідеальному стані, зроблені зі срібла і з вкрапленням золота. І два великі рубіни в них! Найсправжнісінькі! Науковці, історики, археологи, а потім і музейники руками й ногами схопилися за цю дивовижу!

Гавриленко зробив паузу. Поглянув на зацікавлені обличчя слухачів, залишився задоволеним результатом своєї розповіді і продовжив далі:

- А якщо хтось не знає, що таке колти, то в двох словах скажу: це такі “вішачки”, які вішаються на давній головний убір у жінок. Начебто сережки, але не сережки. Вони висять чи на хустині, чи на якійсь шапці по обидва боки обличчя і можуть звисати аж до плечей. Ну, я не спеціаліст у прикрасах, але таких дивних прикрас зараз, мабуть, у нас і немає. Я не бачив таких на жінках. Сережки - так! А от колтів… Не поширені вони зараз… Та не про це зараз мова. Отож, колти, які романтичні науковці назвали “Очима Сонця”, було знайдено, дуже високо їх оцінено і поміщено у музей у Києві. Лежали вони там кілька років у вітрині, приходили відвідувачі подивитися на ці музейні експонати, милувалися, захоплювалися… Записані вони скрізь у якихось там музейних і археологічних реєстрах, індексовані й зафіксовані. Все було добре. І так би було й надалі, якби один із колекціонерів, який відомий у вузьких колах і який дуже любить такі речі, не помітив одного разу на сайті музею, переглядаючи його, оці ось наші українські колти. Ось, до речі, є у мене фотографія цих прикрас!

Гавриленко запхав руку в кишеню і витягнув складений вчетверо папірець, розгорнув його і показав роздруковані в кольорі ті колти, які я вже бачила і тримала в руках. Все товариство, наче заворожене, дивилося на його маніпуляції з папірцем, коли він його розгортав і демонстрував фото.

- Ось, можете подивитися ближче, - Гавриленко тицьнув папірець Олі, і вона почала розглядати картинку, начебто теж досі не бачила цих прикрас.

Потім вона передала фотографію Сергію, і всі почали передавати один одному і розглядати прикраси.

- Так от, повернемося до нашого колекціонера, - кахикнув капітан Гавриленко. - Він побачив їх і вкрай захотів мати ці колти у своїй приватній колекції. Почав він наводити довідки і вийшов на одну людину в Україні, яка погодилася ці колти йому доставити за дуже велику і кругленьку суму. Але я хочу зауважити, що цей колекціонер був не з України, а з-за кордону. Та це неважливо. Його ім'я нічого вам не скаже. Адже багато таких колекціонерів по світу, дуже специфічних людей, які хочуть бачити красиве тільки самі і не діляться із людьми. Отож, знайшов він цю людину, яка йому пообіцяла допомогти. А ця людина, у свою чергу, знайшла виконавця, який теж за дуже кругленьку суму, а також під тиском деякого шантажу, - зиркнув Гавриленко на Володимира, - погодився викрасти ці колти із музею. Адже це так, Володимире, вас шантажували?

- Так, - кивнув чоловік, смикнувшись. - Ви ж уже все знаєте... Я засвітився під час однієї серйозної махінації. І мене притиснули...

Гавриленко схвально кивнув, наче підтвердивши свої здогадки, і продовжив далі: 

- Можливо, шановні, ви й читали про це в Інтернеті або в газетах, чи чули по телебаченню, про музейне пограбування. Воно відбулося вночі, світло було тоді планово вимкнено у всьому районі, про що знав грабіжник. Під час цього вимкнення грабіжник знешкодив охоронців, а саме - приспав їх, прокрався до музею, розбив вітрину пожежним молотком і викрав ці колти. З ними забрав і кілька золотих монет, які поряд лежали. А потім раптово зник. Проте злочинець не знав, що коли основну сигналізацію було вимкнено, то спрацювала тоді ще окрема, автономна сигналізація, яка була підведена тільки до цієї вітрини. Вона ж спрацювала миттєво. Охоронна фірма, яка займалася цим, одразу ж виїхала на виклик. Проте грабіжника там вже не було. Поруч із музеєм стояв його автомобіль, і чоловік поїхав геть. Хлопці кинулися в погоню, бо швидко зорієнтувалися, зрозуміли, що грабіжник - це саме той, хто миттєво летить на автомобілі, мало не врізавшись в їхнє авто. Машину без розпізнавальних знаків було знайдено біля однієї з автостанцій на околицях Києва, де наш грабіжник сів в електричку. Охоронці з охоронної фірми не встигли на ту саму електричку і сіли на наступну. Повідомили про інцидент поліції, ще наздоганяючи машину грабіжника. Але деякі мої колеги, гм, довго збираються і повільно реагують на термінові виклики, - Гавриленко зиркнув на нас і спитав. - Я ще вас не втомив?