- я вовк, який побігає!

- я вовк, який побігає!

- Я вовк, який побігає!
Передмова 
Цей творик-новела-оповідання зроблений у комедійному стилі. Часовий простір тут йде швидко, у тексті відбувається обід-полудень-закат-повна темна ніч. У тексті перелічується недобрі речі. 
Висновок, робіть правильний: якщо ви робите добро – то робіть його далі, і воно обов’язково вам повернеться. Злі, не добрі люди – тільки для когось такі, й це не означає, що в них немає душі, совісті, серце в них як камінь, вони теж можуть робити добро, і вони теж можуть змінитись у кращу сторону. Не засуджуйте людей відразу, а продумайте варіанти, чому людина так вчинила? і допоможіть їй, якщо допомога буде потрібна. Робіть добро, і воно обов'язково вам поверниться.
Я придумав цю новелу-оповідання, коли грався з молодшим братиком у сірого вовка. Я втікав від нього, граючи на гітарі, хоча й не вмію на ній грати. Я кричав на всю хату – я вовк, який побігає, і намотай собі на вуст, спіймати мене не можливо. Молодший братик грав роль поліцейського, тобто мр.Тома. До речі, можете здогадатись, як звуть мого молодшого братика?
 

Подія 1
Вже як дві години, вовк, у коричневому пальто та капелюсі, який ніяк не може дочекатись моменту, коли він зможе скористуватись своєю улюбленою, подарованою сестрою на день народження, люлькою, їде зайцем у вагоні потягу до Києву, і почуває себе абсолютно нормально. 
Ось потяг і під’їхав до перону, вовк перший готується вийти з вагону, але тут от помічає хлопця, у поліцейській формі, через віконце у дверях, який стоїть за тими дверима. Вовк починає бігти в іншу сторону вагона, розштовхуючи всіх на своєму шляху. От він вже у дверей вагона, але з іншої сторони. Звір легко відкриває дверь, і виходить з іншої сторони перону. 
Після виходу, вовк дістає свою люльку, запалює її, повертається обличчям до вагона потяга, низько вклоняється йому і переходить перехід між перонами, зливаючись з натовпом. Мр.Том, це ім’я того поліцейського, чує лише декілька нот гітари, і – я вовк, який побігає, і намотай собі на вуст, спіймати мене не можливо.
 

Подія 2
Натовп зайшов у залу вокзалу, а вовк ні. Він чемно став збоку дверей, дістав гребінець з карману свого коричневого пальто, зняв капелюха й розчесав своє сіре вовче волосся на голові. Потім він заходить у залу вокзалу, проходить її та виходить на тротуар між вокзалом і дорогою. Вовк захотів комфорту, тому замовив собі таксі й почав чекати, діставши газету з сумки якоїсь мадам біля нього, сів, нібито на лавочку, але без неї, розвернув бумагу й почав читати. Але далі він побачив мр.Тома і припиняє чекання машини, куріння люльки та читання газети, складає речі у карман і починає тікати.
Він помічає автобус, зупиняє його і вривається всередину. Те ж саме робить і мр.Том. Потім вовк вбирається на другий поверх автобуса, на якому немає даху. ( тіпа тіж саиі автобуси, що й у Лондоні ) Поліцейський розштовхує всіх і теж вбирається на верх. Але вовк не бачить проблем, він собі, як нічого не було, ставить спочатку одну ногу, а потім і другу, коли вже майже на шпагат сів, на табличку якоїсь крамнички. Далі він спритно злізає з цієї таблички, дістає з свого маленького кармана в пальто, нормальну таку гітару, грає нею пару нот, і каже – я вовк, який побігає, і намотай собі на вуст, спіймати мене не можливо. Мр.Том був зі злим вираженням обличчя.
 

Подія 3
Вовк знову запалює свою улюблену люльку, дістає, вже трохи пом’яту газету, але нічо, сідає нібито на лавочку, але її насправді нема, й починає читати. 
Мр.Том просить зупинити автобус. Розлючено вилітає з нього і бачить вовка. Той теж помічає, вже собі знайомого друга, і починає складати лахи і бігти, бігти у сторону п’ятиповерхового будинку.
Він вбігає у будинок, і просто починає бігти на верх, водночас стукаючи в кожну дверь хати. Всі жителі будинку заметушилися. За вовком побіг мр.Том. але жителі будинку, думають, що це він стукав у двері, той починають зупиняти його. Але той не зупиняється, а все одно починає бігти на верх.
Звір вже вибрався на дах, знову запалив свою улюблену люльку, а за ним забрався на верх і мр.Том. Вовк спритно та легко ходив по гострій верхівці даху, а от поліцейський - ні. Той що з чотирьома лапами дійшов до краю даху і почав:
- Знаєш, хлопче, у мене сестра захворіла, лисиця, от я їй приніс ліків. – сказав вовк, дістав ліки з карману і поклав на гострий верх даху. – Також гітару із собою взяв, хотів їй співати, веселити її, але все одно грати не вмію. – сказав вовк, дістав з карману гітару і одягнув її. 
- А тобі, хлопче, я рекомендую, йти до дому, вже пізно, розумієш?. Хоча ні, постій. На тобі полотенечка, бо я бачу ти спотів. – сказав вовк і дав мр.Тому полотенечко. – А ще, на тобі гітару, я все одно не вмію на ній грати. – сказав вовк і дав ще й гітару мр.Тому.
- А якщо ні, то сідай біля мене, поговорим. До речі, хочеш? – сказавши, сів вовк на дах, і запропонував мр.Тому покурити свою люльку. – А постій, дай ка мені гітару. – сказавши, встав вовк і забрав із рук мр.Тома гітару, сказав:
- Я вовк, який побігає, і намотай собі на вуст, спіймати мене не можливо, а це, мій останній акорд. – і вовк заграв пару нот на гітарі, а потім віддав назад у руки мр.Тома гітару.
- А тепер, до зустрічі! Я поспішаю до своє сестри! – сказавши, сів вовк на дах і скотився на п’ятій точці до краю, де водостік, і спригнув униз, пішовши по вулиці в темряву, заповнену димом люльки.

 

Подія 4
Вовк так йшов ще десь хвилин десять, у майже повній темряві, світлом були – тільки ліхтарі, через кожні 20 метрів. Потім вовк зупинився, подумав про сестру і дістав телефон із карману свого коричневого пальто. Пристрій був не новий, знаєте, такі мобілки, які напевно у ваших бабусь та дідусів. Тим паче, на ньому було нижче 10% заряду. Але нічого страшного, подумав вовк і вирішив викликати таксі. В його рідному селі, таксі визивалося за якимось номером, тому звір вирішив подзвонити на той самий номер. І о чудо, реально, він зумів з кимось зв’язатись. Та навіть, не з кимось, а з таксистом. 
- Добрий день. – почав вовк.
- Добра ніч. – злісно відрізав водій.
- Можете під’їхати, на вулицю… – і вовк подивився на назву вулиці на будинку поряд із ним. – Ну короче, та вулиця, що поряд з ЗД вокзалом, і мені треба на вулицю Дорохівську, до моєї сестри.
- Я приїду, тільки якщо ви заплатите в двічі більшу ціну. Бо вже пізно і ви не можете сказати точне місце, де вас треба взяти й висадити. Це вказано в наших правилах. ( насправді, нічого подібно в правилах таксистів завишати ціну проїзди нема, ну тільки коли відвести пасажира треба за місто, або ж на довгу відстань ) – сказав водій.
- Так, яка ціна поїздки буде? – запитав вовк.
- 200 гривень, і це як мінімум. Можу ще більше підняти. 
- В мене стільки нема. – сказав жалко вовк.
- Ну все, тоді допобачення. – сказав таксист і повішав трубку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше