16. Проспер

16. Проспер

Емільєтта накинула халат, вчепила вуаль (не забула!) і пішла за управителькою, позіхаючи і протираючи заспані очі. Було добре за опівніч, хотілося спати, а завтра ж рано вставати! І навіщо вона герцогу Орельяну? Про все вчора ж домовилися.

Управителька провела її до кабінету і відчинила двері, мовчки вказала заходити, а сама не увійшла. Чи то Емільєтті здалося, чи жінка й справді глянула на неї співчутливо?

Дівчина увійшла, і управителька Розалія зачинила за нею двері. Ще з порогу Емільєтта побачила, що в кабінеті, крім Орельяна, котрий розвалився в кріслі за письмовим столом й пив вино з вишуканого кришталевого келиха, знаходиться ще одна людина.

Це був високий вродливий чоловік міцної статури, одягнений в дорогий одяг. Теж, як і Орельян, тримав в руці келих з вином. Мав пещене обличчя, пальці, внизані численними перснями з дорогоцінним камінням, хвилясте волосся, що спадало на плечі відповідно до моди серед вельмож у столиці.

Коли за спиною Емільєтти зачинилися двері, він обернувся від вікна, у яке якраз дивився. Напевно, милувався круглим і дуже гарним великим місяцем, котрий сьогодні був майже повним.

Дівчина мовчки стояла біля порогу, дивлячись запитально на Орельяна, котрий скривився, побачивши її. Емільєтта не забула скрутити волосся в пучок і увіткнути в коси гребінець з вуалеткою, як і просив Орельян. Тому чоловік не бачив її сонного та трохи злого виразу обличчя. Втім, мабуть, це була кумедна картина: у домашньому халаті і з вуалеткою, але вона пам'ятала про плями на обличчі та й побажання герцога не бачити її.

- Підійди ближче! - наказав він дівчині, - та неохоче ступила кілька кроків до столу, не розуміючи, навіщо її сюди покликали. - Це вона, - неохоче кивнув Орельян на дівчину. - Тепер віриш? Побачив? Все, хай іде! Нам завтра дуже рано виїжджати. 

- Гм, друже, ти справді не обманюєш?! - у незнайомця полізли очі на лоба від здивування. - Я думав, це жарт!

- Це не жарт, Проспере! Я торочу тобі про це весь вечір! І гроші вчора позичив у тебе саме на цю справу! Віддам, не хвилюйся! Я людина слова, ти ж знаєш! - відпив вина з келиха Орельян. - Все, можеш іти! - звернувся до Емільєтти.

- Ні, чекай, - чоловік, котрого Орельян назвав Проспером, поставив келих з вином на підвіконня і підійшов до Емільєтти. - Я хотів би поглянути на неї! Можна? - в його голосі звучало легке нетерпіння.

- Та будь ласка! - кивнув Орельян. - Зніми вуаль! - це Емільєтті. 

Дівчина обурено засопіла під тою вуаллю і навіть не думала виконувати наказу. То вдягни, то зніми! Будять посеред ночі! Якщо вона його фіктивна дружина, то це не значить, що рабиня!

Та друг Орельяна, Проспер, ім'я котрого дівчина вже чула і від Фаб'яна, і від самого герцога, раптом смикнув гребінець з її волосся і стягнув вуаль, відкриваючи обличчя Емільєтти.

- А вона гарненька, - промовив він, розглядаючи дівчину. - І форми нівроку, - окинув масним поглядом груди. Емільєтта схопилася за поли халату і затягнула їх тісніше, засоромилася цього хтивого погляду. - Кажеш, фіктивна? І жебрачка? Уявляю, як гнівався твій дядько! - Проспер зареготав, а потім раптом притиснув Емільєтту до себе і провів руками по їх грудях, боляче зминаючи. - Якщо тобі не подобаються такі і вона справді просто фіктивна дружина, то я попросив би виділити цю кралечку мені на годинку. Хочу спробувати жебрачку! Ніколи ще не спав з такими! Сподіваюся, її відмили? Наче від неї не смердить!

Він притулилася до Емільєтти і злегка гризнув їх за шию. Дівчина почала вириватися з його рук.

- Як ви смієте, відпустіть мене! - скрикнула вона, смикаючись і вириваючись із його рук, але Проспер добра тримав, був сильним.

- О, то вона ще й норовлива? Мені такі подобаються! Я тобі заплачу, крихітко! Багато заплачу! Ти ж, напевно, спала за гроші з чоловіками? Я дам більше. Не кілька монет, а сто! Можу навіть часовик подарувати, якщо добре мене задовольниш. Тижневик. Сім днів життя! Це ж чудова плата! І ще й задоволення отримаєш! Орельяне, ти ж правду казав, вона ж тобі байдужа?

Він глянув вимогливо на друга, чекаючи відповіді. Не заважав на смикання та обурені крики дівчини. 

- Так, вона мені байдужа, - кивнув Орельян, чомусь напружившись, - але… 

- От і добре, - зрадів Проспер, не слухаючи товариша. - Зараз і перевіримо, чим відрізняються жебрачки від благородних леді! Ти ж не проти? - і Проспер потягнув Емільетту до виходу.

- Відпустіть! Що ви робите?! Я не хочу! - розпачливо скрикнула дівчина.

Проспер вже майже ніс Емільєтту, схопивши за талію, а вона не могла випручатися з його залізного захвату. Промайнула думка, що варто кричати на все горло, просто репетувати, але сил не було, на неї впало якесь отупіння! І дівчина подумала, що, напевно, і Проспер використовує якусь магію, щоб вона підкорилася йому. Це було жахливо! А чоловік вже прочинив двері і вивів дівчину в коридор, потягнув праворуч. Напевно, поведе до своєї кімнати, чи до карети, якою приїхав… Про це Емільєтті якось загальмовано думалося. Стало все одно. Точно, це був якийсь магічний вплив цього мерзотника!

- Ні, стій, Проспере! - прокричав Орельян раптом з кабінету, почав, очевидно, вставати зі стільця, щось загупало. - Дівчина не хоче, це по-перше, ти ж не братимеш її силою?! А по-друге, вона все ж, хоч і фіктивно, моя дружина, тому залиш її. Не чіпай! Я не хочу, щоб пішли чутки. В маєтку купа вух і очей!