Розділ 14

Життя саме по собі — це чисте полотно; воно стає тим,

що ви намалюєте на ньому. Ви можете намалювати страждання,

ви можете намалювати блаженство. У цій свободі — ваша велич.

Ви можете використовувати свободу так,

що все ваше життя перетвориться на пекло, або так,

що ваше життя сповниться краси, благословення, блаженства,

чогось небесного. Все це залежить від вас — людина має повну свободу.

Ошо

Ангеліна повільно відкрила повіки. Першими питаннями були: де вона? Що трапились і...

— Ох, — вона застогнала  від того, що повернулась на спину. Біль пробрав й здавалося, що кожна частинка в тілі відреагувала на це. — Я ж у Максима вдома, — мовила до себе.

Голова боліла, тіло нило, на спині рана… Але пригадавши про Натана та всі події, про напад демонів, різко піднялась з ліжка. Однак відразу схилила голову, адже знову відчула неприємний біль та запаморочення.

Вона підняла голову, підійшла до вікна та відчинила його. У кімнату увірвались промені світла та свіже весняне повітря. Вона усміхнулася новому незвіданому дню.

— Ангеліно, — у кімнату зайшов Макс. — Сніданок тебе чекає!

Дівчина озирнулася та всміхнулася. Не вспіла вона подякувати йому, як почувся дзвінок у квартиру.

— Почекай, я погляну, хто там прийшов.

Через хвилину почулися чоловічі голоси. Ангеліна вирішила не виходити з кімнати, бо знала, що це були друзі Макса. Коли прилягла на ліжко, заплющила очі й подумала:

— Сили небесні, допоможіть мені...

— Максе, де ти пропав? — фиркнув Віктор, коли зайшов у квартиру. — Ми кілька днів намагаємося тобі додзвонитися.

— Друже, ми почали хвилюватися, — спокійним тоном сказав Валерій та пройшов на кухню. Друг застиг на місці та здивовано перевів погляд на Макса. — Млинці? Ти готуєш? Це щось нове!

Віктор присів на диван та усміхнувшись, сказав:

— Ми думали, що ти у депресивному стані… а ти тут млинці готуєш!

Макс склав руки на грудях та насупився. Знову почувся вхідний дзвінок. Він повільно пішов відкривати двері й закляк. Біля квартири стояла Варя з пакунками в руках.

— Дозволиш пройти? — всміхнувшись та помітивши спантеличений погляд Макса, мовила Варя.

— Так, звичайно, проходь!

Вона зайшла у квартиру та відразу направилась у кімнату до Ангеліни.

— Максе, тепер зрозуміло, для кого ти готував млинці! — засміявшись, сказав Віктор.

Варя зупинилась та повернулась до Максима. Щічки спалахнули рум’янцем.

— Максе, можливо, ти нас все-таки познайомиш? — запитав Валерій та оглянув Варю з голови до ніг.

Максим, не довго думаючи, підійшов до Варі, обійняв її за плечі й натягнув усмішку на обличчя.

— Варваро, познайомся з моїми товаришами — Віктором та Валерієм.

— Дуже приємно, — тихо промовила.

Валерій та Віктор переглянулися.

— Ну, що ж! Якщо у тебе все добре, друже, — мовив Віктор, — ми, мабуть, підемо.

Віктор штовхнув Валерія у бік. Друзі попрощались, а Варя тим часом зайшла в кімнату до Ангеліни.

— Привіт!

— Привіт, — тихо сказала Варя та поставивши пакунки, присіла на край ліжка.

— Варю, що за сум у твоїх очах?

Варвара повернула голову до Ангеліни та важко зітхнула.

— Я взяла відпустку, щоб ближче... познайомитися з тобою.

Ангеліна всміхнулася та взяла Варю за руку.

— Я принесла тобі одяг. У нас із тобою ніби один розмір! — оглянула її та засміялась. — Але перед тим, як одягнутися, я тобі перев’яжу рану.

— Допоможи мені у ванній кімнаті! — попрохала Ангеліна.

— Дівчата, — з кухні почувся голос Максима. — Сніданок готовий та чекає вас.

Варя та Ангеліна всміхнулися. Макс зайшов у кімнату та задивився на усмішку Варвари. Ангеліна побачила цей погляд, взяла речі та пішла у ванну кімнату.

— Я радий, що ти прийшла! — склавши руки на грудях та схилившись на двері, мовив Макс.

— Я взяла відпустку, щоб бути ближче до... Ангеліни, тим паче — Варя встала з ліжка, — що їй потрібна наша допомога.

Варя наблизилась до Макса. Чоловік пильно поглянув на неї.

— Ми повинні разом допомогти їй! Я, — вона осіклася, — я не знаю... Я, звичайно, ще й досі шокована. Дізнатись, що янголи та інші сили існують… Ніколи не могла навіть подумати, — істерично хмикнула, — що зустріну свого янгола-охоронця на землі, але... Я відчуваю, що ми повинні зробити все, що від нас залежить!