Глава 35

 Катя

Поняття щастя таке неоднозначне, тому що воно полягає в дрібницях, у простих життєвих радощах, у тому, на що іноді не звертаєш уваги. Але за ці кілька тижнів я навчилася цінувати кожну дрібницю та кожен наш спільно прожитий день. Сонну посмішку Роми, потік свіжого повітря, що вривається у відчинене вікно, ласощі на сніданок, дзвінки його мами, якій подобається зі мною розмовляти, сусідського пса, якому обов'язково треба дати мені лапу і навіть ранкові затори на дорогах, мені здається навіть у цьому повільному русі вирує життя. Мені подобається дивитися з яким зосередженим обличчям Рома розвішує сушитися випрану білизну на мотузку, як він хмуриться, дивлячись у свій ноутбук і при цьому гризе олівець, тому що паралельно щось чиркає в блокноті. Він мені поки не розповідає, жартує, мовляв збирається сконструювати шатл, але одного разу я все-таки сунула свій ніс, поки він вийшов на балкон поговорити з другом по телефону. Наскільки я встигла зрозуміти, він хоче відкрити свій страйкбольний клуб і робить розрахунки, спираючись на бізнес-план. Якщо в нього все вийде, а я в це вірю, то йому знадобиться юрист. І тепер ця думка мене не полишає. Я хотіла б працювати разом з ним, бачилися б частіше, було б більше тем для обговорень. До того ж, я могла б вкласти мої особисті кошти та стати його бізнес-партнером. В банку у мене лежить пристойна сума, частину батьківського спадку можна запустити в обіг.

***

— Катю, ти часом не знаєш навіщо наш бос збирає нас в екстреному порядку? — Запитує в мене наш новенький, студент юрфаку, але дуже грамотний, Влад охрестив його вундеркіндом і майбутньою акулою адвокатури.

— Поняття не маю, але зараз точно дізнаємось. Може, видасть нам усім премію, адже він виграв справу, і без нас він би не впорався.

Влад чекає доки ми всі розсядемося в кімнаті відпочинку, обводить хитрим поглядом і посміхається. Зважаючи на все, настрій у нашого боса пречудовий:

— Більшість із вас навіть не здогадується який сьогодні день. Сім років тому я зібрав команду та заснував свою адвокатську контору. За сім років ми досягли неймовірних результатів, купа виграних справ, репутація та доходи. На честь такого свята я вирішив ... Ні, не відпустити вас усіх раніше і не зібратися в ресторані. Ні, цього разу буде дещо новеньке. Сьогодні ми як ніколи відчуємо себе єдиним монолітом. Дружно підводимося, виходимо та сідаємо в мікроавтобус. Поки що без питань. Це сюрприз.

Коли я побачила, що він привіз нас до страйкбольного клубу «Корсари», де працює мій Рома – я своїм очам не повірила. А ще я не вірю, що Влад не в курсі цього факту, він достеменно знає, що мій коханий працює саме тут і що сьогодні його зміна. У вечірній час тут досить багатолюдно, але я вже не здивуюсь, якщо нашим інструктором буде саме Ромка.

— Владиславе Юрійовичу, — намагаюся відтерти його від нашої компанії і трохи відстати, щоб поговорити. — Що ти задумав? Чому не боулінг, покер-клуб чи басейн у крайньому випадку? Ти взагалі уявляєш мене з рушницею? Владе, якщо чесно мені не подобається ця ідея.

— А я думаю це чудова можливість ще сильніше згуртувати наш командний дух, — кладе мені руку на талію, злегка притискаючи до себе. — Побігаємо, подуріємо, згадаємо дитинство. Не бійся, я не дам тебе підстрелити, прикриватиму своєю надійною широкою спиною.

— Владе, припини, — намагаюся скинути його руку і раптом натикаюся на сердитий погляд рідних карих очей. Цього мені ще не вистачало. Мій Ромчик безперечно ревнує і сердиться, а Влад як на зло вчепився в мене мертвою хваткою, мабуть, синці залишаться. Рома, стоячи посеред коридору, граючи жовнами, чекає, коли ми підійдемо ближче. І буквально за крок від нього Влад все ж таки прибирає свою лапу, адже потрібного ефекту він уже досяг.

— Владислав Розумко? — Цідить крізь зуби Ромка, пропалюючи його злим поглядом і зовсім ігноруючи мою присутність. — Це ж ви командир прибулої групи? Мене звуть Роман і мене призначили вашим інструктором на ваше нещастя.

— В сенсі? — зухвало хмикає Влад, окидаючи його зарозумілим поглядом. Я відчуваю, що Влад Ромку навмисне провокує і намагаюся втиснутись між ними.

— Ви у мене будете першою командою, яка програє з дуже ганебним результатом. …Ще раз її торкнешся і тобі доведеться шукати хорошого протезиста-стоматолога, — Рома додає трохи тихіше з відвертою загрозою в голосі.

— Владиславе Юрійовичу, я підійду за хвилину, тільки переговорю зі своїм коханим хлопцем, — я теж тихенько гарчу, як і вони, і зиркаю на обох сердитим поглядом.

— Могла б і попередити, — шипить Рома, коли Влад, підтиснувши губи, пішов далі.

— Ромо, я не знала до останньої хвилини. Це був сюрприз для всієї команди. Сьогодні день народження нашої фірми…

— Ненавиджу його! — Вибухає він. — Кать, я скористаюся можливістю і скажу тобі це зараз. Мене щоразу у вузол скручує, коли ти йдеш на роботу, тому що твій колишній все ще тебе хоче, я це знаю, по ньому видно. Я, звісно, довіряю тобі, вірю нашим почуттям, знаю, що ти кохаєш мене, але ти не уявляєш, як мені не хочеться, щоб ти працювала в цій конторі. Так, я не можу тобі вказувати, бо я не егоїст, просто хочу, щоб ти мала уявлення, як це б'є по моєму его. Не дивись на мене так, звичайно, я ревную, коли він торкається моєї дівчинки. Блін, навіть коли він на тебе дивиться мені не по собі. Адже він недаремно сюди приперся. Напевно, спробує мене принизити на твоїх очах, коли я проводитиму інструктаж.