Глава 29

 Катя

Не знаю, чи сподобалася я його батькам, а от мені вони дуже сподобалися. Правда я спочатку дико ніяковію, коли Рома з ніжністю обіймає і цілує мене у всіх на очах. Його мама, дивлячись на це, так загадково посміхається. Рома чимось схожий на матір, а ось його молодший брат Дімка викапаний батько, русяве волосся, світло-карі очі, а коли посміхається в куточках очей збираються теплі промінчики.

— Наш Ромка, здається, закохався, — підморгує мені Діма. — Раніше це нікому не вдавалося, а тобі вдалося. Кать, розкрий секрет. Востаннє такий вираз очей я пам'ятаю, коли Ромка притяг додому бродячу кішку.

— Пф, ну ти порівняв! — пирхає Рома, підливаючи мені грушевого компотику. Найцікавіше, що всі п'ють вино, а у мене компот і в склянці і в келиху для вина. Ще й ці тепер вирішать, що я чекаю на дитину. А мій коханий паразит просто хоче, щоб я була твереза ​​і кохалася із ним в батьківському домі відповідально, тобто без шуму.

— Катю, він не розповідав тобі історію про свою улюблену кішку на прізвисько Бандитка? — не вгамовується Дімка, якому подобається підколювати свого брата. — Мама змушувала його віднести кішку назад, на те сміттєзвалище, де він її взяв. Тоді мій брат зібрав речі і заявив, що піде разом з Бандиткою, якщо їй не можна залишитися. Він так завзято відстоював свою подругу, що серце нашої мами здригнулося перед такою відданістю та добротою. А потім вона нам ще трьох рудих кошенят привела. ...Кать, — а я нічого з собою зробити не можу, сльози самі котяться по щоках. Історія за душу взяла. Так ось він який мій Король.

— Дякую тобі, Дімоне, — Рома притискає мене до себе, цмокає у скроню. — Гей, зеленоока, адже ти казала, що плачеш, коли бачиш кошенят, — шепоче мені на вухо. — Виявляється, і коли чуєш про них також. Дивачка ти моя.

— Ну, то хто першим подарує мені онуків? — Марія Сергіївна вирішила ще більше підігріти тему наших з Ромою стосунків, бо вже всім кинулося у вічі який він зі мною лагідний.

— Старший брат, звичайно, — зі сміхом знизує плечима Дімка. — Ми з Танею лише після вас. Ромці належить народити хлопчика, сина, спадкоємця роду, а я так і бути зроблю дівчинку, доньку дуже хочеться.

— Ти на мене не оглядайся, хочеш доньку — роби, а ми з Катею ще для себе поживемо, нам поспішати нема куди. Тож ощасливити батьків прийдеться спочатку тобі, зроби їх бабусею та дідусем. Можеш одразу трійню, щоб від мене відстали.

Мені подобається, що вони жартують, що вони дружні, що є одне в одного. Адже добре, коли стільки рук можуть тебе обійняти і стільки рідних сердець, які можуть розділити твою радість чи біль.

— Катрусю, а твої батьки чим займаються? — це питання відразу змусило мене напружитися, і Рома, рука якого лежала на спинці мого стільця, відразу це відчув, намагаючись подати своєму батькові якісь знаки.

— Вони померли, вже давно, — я все-таки змогла це сказати, ну, хоча б частину. Про те, як вони померли і ким були я поки що розповідати за цим столом не збираюся. — У мене з рідні лише тітка.

— І я, — серйозно вимовляє Рома. — У тебе ще є я.

— Так, — киваю, збентежена таким напливом почуттів. — Але ти більше, ніж рідня. Ти мій коханий, — ось тепер і Ромка зніяковів, розчулено смикнув кадиком, притиснув мене до себе.

— О-о-о, як усе по-справжньому, — вигукує Діма, — Хочемо весілля! Ви тільки скажіть, ми все організуємо.

Його рідні люблять спілкування та один одного, видно, що давно не збиралися разом, тому більше розмовляють, аніж їдять.

— Давайте я вам допоможу, — бачу, що Ромина мама зібралася забрати зі столу зайве, щоб виставити солодке. Збираю брудний посуд, і одразу стаю на кухні мити.

— Кохаєш його? — Підходить до мене Марія Сергіївна, обіймаючи мене зі спини. Я так і завмерла з мочалкою в руках.

— Кохаю.

— Дякую тобі, Катюшо, що зігріла його серце. Не відпускай його, бо я бачу, який Рома з тобою щасливий.

— Мені також можна приєднатися до цього зворушливого моменту? — лунає з порога його голос, не може залишити мене надовго одну. — Я допоможу, так буде швидше, — підходить і стає поряд, закочуючи рукави. Вдома він мені теж допомагає мити посуд, але я досі від цього балдію, на цю картину можна дивитися вічно.

Ми перебираємось пити чай на задню веранду, вдихати вечірні сутінки і слухати цвіркунів. За цей день я полюбила його сім'ю, дивно, як зближуються люди за такий короткий момент.

І, нарешті, пізно ввечері, пославшись на втому, Рома тягне мене нагору в гостьову спальню, зачиняє за собою двері на ключ і вмикає нижні світильники чиє приглушене світло відразу додає інтимності. Розпускаючи волосся, повільно задкую до ліжка:

— Хочеш, цієї ночі я буду твоєю бандиткою? — Усміхаюся, знімаючи останній одяг, кинувши в нього ліфчиком. — Іди до мене, обіцяю поводитися тихенько, щоб не стогнати буду кусатися.

— Ох, Катько, я не знаю що буде, коли ти зведеш мене з розуму остаточно, — ходою хижака підкрадається до мене мій оголений напівбог. — Ти справді перша, хто зі мною таке зробив.

Рома

Коли прокидаюсь і бачу Катю, що мирно сопить на моєму плечі, усмішка сама собою зʼявляється на губах. Подумати тільки... Я навіть не знав, що буває так добре, що таке взагалі можливо.