Глава 28

Катя

Король Роман. Хм, додав мене в друзі. Це прізвище ідеально для нього підходить, адже по суті так воно і є — він мій король. Посміхаюся, кусаю нижню губу, знову посміхаюся, дивлячись на фотографії у його профілі на Facebook. Вони щоправда «старі» ще з його студентських років, давно мій Ромчик нічого не викладав, все конспірувався. Але і п’ять років тому він був просто приголомшливим, така лапочка, дівчата, мабуть, бігали за ним табунами. Лайкаю кожну фотку і ховаю телефон до кишені, помітивши машину боса у вікно.

— Доброго дня, Владиславе Юрійовичу! — Вітаюся за хвилину, зустрівшись з ним у коридорі.

— Він не добрий, — кидає Влад крізь зуби і грюкає дверима свого кабінету. Отакої. Було б краще, якби він мене звільнив. Цікаво, скільки це ще триватиме? За півгодини один з помічників приносить мені величезну коробку повну паперів з архіву, які я повинна переглянути і знайти для боса статтю п’ятирічної давності. Класно, тепер ми будемо спілкуватися за допомогою посередників. Він досі не хоче бачити мене, але хоче знати, що я поруч. Як же ж у цьому житті все заплутано.

***

Тьху-тьху хоча б не наврочити, але ці два тижні перетворилися для мене на безперервну ідилію, за винятком випадків на роботі. Але я не розповідаю Ромі про це, бо не хочу зруйнувати наше «суперово разом» подробицями моїх складних відносин з начальником. У душі Влада особисте все ще бореться з професіональним. Влад запевняє, що завдяки своїм причіпкам він хоче зробити мене висококласним помічником, якого у нього потім з руками відірвуть, але я знаю, що причина в іншому, хоча за ці дні я справді посилила свої знання в юриспруденції, саме тому я все ще терплю ці гострі погляди його сірих очей. Але коли я приходжу додому — я позбавляюся напруги та залишків стресу в компанії мого хлопця, який може пестити мене не тільки посмішками, але й навіть помахом своїх довгих вій. Мені подобається готувати вечерю для нього, завантажувати для прання його речі разом з моїми, балдіти від його кави в ліжко, від наших жартів та флірту. Мені подобається дізнаватися його ближче. Справжній Рома ще більше звів мене з розуму, хоча я вважала, що далі вже нікуди. Я закохалася у нього всією глибиною своєї душі, всіма тарганами та метеликами. Ми займаємось любов'ю щодня, бо з того самого дня Рома проводить ночі зі мною. І якщо у нас не вистачає сил ввечері, ми кохаємося вранці, черпаючи насолоду в шаленстві сміливих дотиків та поцілунків.

Та як би солодко нам не було, щось мене хвилює, одна неспокійна думка час від часу з’являється: «А що ж буде далі, як ми впораємося з цим і чому він все ще не говорить ані слова про кохання?» Я боюся цих сумнівів, мене бентежить той факт, що я теж досі не розповіла йому про моїх батьків. Рома тактовно не питає, але я ніяк не можу наважитися вивернути душу своєму коханому повністю, не дивлячись на те, що нестямно його кохаю. Я майже постійно розмірковую про нас із ним поки готую вечерю. І з цих думок мене несподівано вириває дзвінок телефона:

— Привіт, пропажо! Буду тебе лаяти зараз! Негарно забувати улюблених подруг або міняти нас на хлопця, навіть якщо він такий гарненький. До речі, могла б прийти з ним до клубу, посиділи б разом, познайомилися ближче з твоїм Ромою. Ми з Вікусею бажаємо знати, з ким ти збираєшся поєднати своє життя. Кать, ти там випадково не вагітна? — купа питань і, незважаючи на те, що Данка говорить жартівливим тоном, я чую прихований докір.

— Ти як вигадаєш щось. Ні, я не вагітна. Просто у нас такий період, ми залипли один на одному, наш всесвіт стиснувся лише до простору навколо нас двох, пізніше він почне розширюватися і поволі доповзе до вас з Вікою, — я також відповідаю жартома, намагаючись визначити чи достатньо солі в моєму наваристому борщі. — Дано, ти ж знаєш, чому ми не можемо зустрітися всі разом у клубі чи деінде. Твій хлопець поділиться цим з Владом, і той обов'язково припреться, щоб спробувати принизити або спровокувати Рому. Я не хочу, щоб вони побилися, бо Рома не мовчатиме.

— Якщо чесно, мені навіть трохи шкода Влада, — зітхає Данка. — У нього стає таке дивне обличчя, якщо ми раптом згадуємо про тебе в розмові. Він пізно зрозумів, що запав на тебе. Хоча, насправді Влад не мав шансів, бо твій ескортник тебе загіпнотизував. Гаразд, не гнівайся, я чую, як ти сопеш. Ми сумуємо, ведмежатко.

— Добре, давайте виберемо день на наступному тижні і дійсно посидимо. Я теж скучила. Попліткуємо, перемиємо кістки нашим хлопцям, потанцюємо, як в старі добрі часи, — чую дзвінок у двері і намагаюся швиденько закінчити розмову. — Все, бувай, подруго! Мій Рома прийшов. Люблю тебе, — кладу телефон у кишеню, вимикаю плиту і біжу відчиняти. Обожнюю цю мить — зустрічаючи, тонути в його обіймах!

Балакаємо про те, що нам потрібна нова шафа, щоб перевезти його речі, бо незручно бігати між двома квартирами через якісь дрібниці. І раптом Рома знову згадує поїздку до батьків.

— У тебе ж не було планів на ці вихідні? — перепитує він, пильно дивлячись мені в очі. — Кать, щось тебе турбує?

— Просто... одне діло поїхати до твоїх батьків і робити вигляд, що ми пара, прикинутись твоєю дівчиною, і зовсім інша річ бути твоєю дівчиною насправді. А якщо я їм не сподобаюся? Я страшенно переживаю і нервую, бо хочу сподобатися твоїй родині, — почервонівши, кусаю губу, а Рома починає розчулено сміятися.

— Дурненька, ти не можеш їм не сподобатися, — бере мене за плечі і пригортає до себе. — Вони полюблять тебе з першого погляду, повір, я знаю, що кажу.

Рома