Глава 26

Катя

Тепер я знаю, де він живе. Рома навіть мені номер квартири назвав, типу випадково, коли казав в який район міста треба їхати. Хоче продемонструвати довіру і ще раз наголосити, що ми тепер разом. Хто б мені сказав місяць тому, що Рома запропонує мені стати його дівчиною. Не зіграти почуття, не прикинутися парою, а стати нею по-справжньому. Серце досі частить, коли дивлюся на нього, посміхаюся, ніби мені вручили приз і я не знаю, на яке видне місце його поставити, щоб радувалися очі.

— Та обжени ти його! — не витримує Рома, чортихаючись на сірий форд, який ніби на зло повзе перед нами, а не їде. — Ти через нього на роботу запізнишся.

— Я на дорогах не лихачу, не люблю обганяти, якось вже доїдемо.

Ромка у відповідь на мої слова лише посміхається, він знає, що я дивна, але я йому подобаюся саме такою.

— Зватиму тебе черепашкою. Я помітив, що ти сьогодні на ніч вимкнула світло у передпокої. Отже, зі мною спати вже не страшно, бабайки можна не боятися? — У нього виходить так мило мене дражнити, що навіть не хочеться зізнаватися через що у мене ця фобія.

— Ні, з тобою мені не страшно. Коли я була маленькою, до нас уночі в квартиру вломилися злодії, з того часу я не можу спати в непроглядній темряві, тільки якщо поруч хтось, кого я вважаю надійним.

— Кать, я ж не знав, — усмішка сповзає з його гарного обличчя, розгубленим він мені теж подобається. — Знав би не підколював.

— Ми ще багато чого один про одного не знаємо. Я тобі тут зупиню. Ну, бувай, Ромочко, — дивлюся на нього, як він кілька секунд зволікає, потім тягнеться до мене і цілує коротко в губи.

— Я напишу тобі. Поводься добре, начальників по голові більше не бий, краще одразу мене клич, — усміхається, окидає задоволеним поглядом і вискакує. І навіть не дивно, що за десять хвилин мені його вже не вистачає.

На роботі звичайний гармидер, Влад поїхав до суду на слухання справи, залишивши для мене купу папок на столі. Але за кілька годин від Ромки прилітає повідомлення:

«Кать, мені з тобою дуже-дуже добре. Дякую, що витягла мене з мене. Побачимось сьогодні?»

Звичайно, у мене душа відразу розгорнулася, серцю стало тісно в грудях. Тут же набираю відповідь:

«Давай повечеряємо. О котрій ти закінчуєш?»

Не пишу йому про свої почуття, тому що про таке волію говорити у вічі. Я й так сьогодні дала йому зрозуміти, що кохаю його, але Рома чомусь поки що боїться це почути вголос, а я боюся переборщити, щоб не здогадався, що я ним одержима ще з нашої першої зустрічі.

«Я сьогодні до восьмої вечора. Тому поки дістануся до міста буде вже пізно. Але я все одно хочу тебе побачити»

«Це взаємно. Я приготую вечерю і чекатиму на тебе. Яку їжу любиш?» — пишу, замріяно посміхаючись.

«Давно не їв домашньої їжі, що приготуєш те й з'їм. Зеленоока, ти вмієш готувати? Я вже заінтригований», і веселий смайлик на додачу. А я відправляю йому три сердечка. Боже, ми з ним, як закохані підлітки.

Бос примчав по обіді злий, як чорт. Погано, що я його обдурила, набрехала, що мене зустрінуть дівчата. Людина щиро хотіла допомогти, тому що я йому подобаюся. Це ж очевидно. Але що поробиш, якщо я кохаю іншого хлопця і ніколи не вміла робити людям боляче, говорити правду в очі, особливо якщо вона неприємна, тільки якщо мене сильно роздратувати. Пройшов повз мене і навіть не привітався. Та мені все одно потрібно звітувати про знайдені матеріали, тому через двадцять хвилин стукаю до нього, сподіваючись, що Влад вже трохи охолонув.

— Владиславе Юрійовичу, я знайшла те, що ви просили...

— І як Франція? — різко перебиває мене. — Нагулялася? Подруги тебе зустріли? Сподіваюся, дотягли твої валізи? — піднімає на мене сердиті сірі очі.

— Дотягли, все нормально. Але від Парижа я чекала більшого, чомусь він мене не дуже вразив.

— Підійди до мене, — Влад роздратовано кладе на стіл свій телефон екраном вгору, я підходжу і бачу… фото, на якому Рома обіймає мене в аеропорту. Трясця, отже Влад все ж таки там був і бачив все на власні очі, навіть доказ сфоткав. — Я дивлюсь, ця подруга теж за тобою дуже скучила. А казала, що назавжди розбіглися.

— Люблю я його і не можу нічого з цим вдіяти, — зітхаю й очі вже на мокрому місці. — Вибач, що розчарувала. …Я погодилася стати його дівчиною, — додаю тихіше.

— Сподіваюся, ти про це не пошкодуєш. Але якщо ти впевнена, що саме він зробить тебе щасливою, що ж, уперед і з піснею. Іди поки з моїх очей. Злий я на тебе, Катерино. Можеш сьогодні звалити раніше, я дозволяю. Мені потрібен час, щоб перебіситися, вчорашнього вечора мені не вистачило.

Киваю без жодного заперечення, стримуючи важке зітхання, виходжу з кабінету, беру сумку і прощаюся з нашою командою до завтра.

Усі мої прикрощі розвіялося, коли я сіла в свою машину. Так навіть краще, всі крапки розставлені. Влад себе опанує, бо він справжній професіонал. Вже завтра він навіть виду не подасть. Зате тепер я маю купу часу, щоб приготувати Ромі вечерю. Мабуть, порадую його домашніми голубцями, вони завжди у мене виходять дуже добрі. Данка навіть жартувала, що якби вона була мужиком обов'язково одружилася б зі мною заради моїх голубців. Доведеться повозитися, зробити смачний фарш, загорнути начинку у відварене капустяне листя, все це обсмажити з обох боків, а потім протушкувати з тертою морквою і томатним соусом, трохи спецій, лаврушку і свіжим кропом можна під кінець притрусити, мене моя бабуся так навчила готувати. Сподіваюся, результат перевершить усі мої очікування, і мій коханий хлопець, нарешті, закохається в мене до нестями. Адже недаремно кажуть, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок.