Глава 21

Катя

У Влада очі налилися червоним, жовна ходять ходором, своїм вбивчим поглядом пропалює в мені дірки і гарчить. Рома зарозуміло посміхається, дражнить його, а мені хочеться розплакатися. Я заплуталася, я точно чиню неправильно! Хоч ми з Владом офіційно не пара, він мене своєю дівчиною не називав, але я все одно почуваюся зрадницею. Тверезомисляча частина мене вимагає все негайно припинити, а одурманена частина все одно тягнеться до Роми, до мого особистого наркотику.

— Відійдемо, треба поговорити, — цідить Влад крізь зуби, намагаючись взяти мене за руку.

— Вона нікуди з тобою не піде! — Відштовхує його від мене Рома. Боже, зараз знову битися почнуть. Тільки не це! А внутрішній голос шепоче: «Вперше через мене хлопці б'ються. Пишатися чи жахатися?». — Хочеш щось сказати, кажи при мені!

— От тварюко, і звідки ти тільки такий узявся? Вирішив наївній дурепі мізки запудрити? Кать, ти тільки глянь на нього! Подивися уважно, — шипить Влад. — Та він же фірмовий бабій, у нього це на морді написано! Пограє та кине. На поганих хлопчиків потягло, Катерино? На екстрим? Чи в нього більший, ніж у мене? Він тебе напоїв, ти п'яна чи настільки тупа? Поїхали зі мною, відвезу додому, дорогою поговоримо! — Я розумію, що я його розчарувала і навіщо він взагалі надумав мене шукати. Мабуть, запідозрив щось, коли я відпрошувалася.

Соромно, паршиво і зло бере. Вічно в мене все не слава богу.

— Владе, поговоримо, коли ти заспокоїшся. Я залишусь тут, бо обіцяла протриматися до останнього, тобто до завтра, — важко зітхаю. — Вибач, але в мене зараз немає бажання з'ясовувати стосунки з жодним з вас, — різко розвертаюсь і біжу в бік котеджу. Швидше за все, доведеться шукати нову роботу. Слабкість до ескортника споганила моє життя. Тільки не реви, не здумай ревіти!

— Катько, почекай! — виявляється, Рома кинувся за мною. — Куди ти так рвонула? — Хапає за руку, смикає на себе і притискає міцно-міцно, як у ліфті. — Не зважай на слова цього мудака. Він тобі не пара!

— А хто моя пара? Ти? — Запитую, заглядаючи в оксамитові очі, але Рома мовчить, намагається поцілувати, ніби для нього все ще принципово довести справу до кінця, вкласти мене в ліжко і отримати задоволення. Може, я в його списку значуся як: «переспати з дивачкою».

 — Кать, я дуже хочу тебе розслабити. Цей виродок зіпсував нам такий вечір. Як мені підняти тобі настрій? Давай повернемося до номера? — лащиться до мене, пестить руками та губами, а у мене в голові крутяться слова Влада. Адже правда пограє та забуде, завтра висадить мене біля під'їзду і знову відправиться на виклик до якоїсь багатої самотньої курки, яка за додаткову плату мацатиме його пружні сідниці. При цій думці мені стає погано, усередині все у вузол закручується. Я закохалася не в того парубка. І якщо пересплю з ним сьогодні — буду згадувати його дотики і вити в подушку, порівнюючи його з усіма, хто в мене буде після нього. Кажуть, по-справжньому кохають лише раз, а потім просто шукають схожих на своє кохання, якщо раптом не склалося. Але з Владом їхати справді було не варто, він би мені всю дорогу лекції читав про аморальну поведінку, він уміє морально тиснути.

Я дала Ромі слово допомогти і відпрацювати борг, тому однозначно залишаюся до завтра, але…

— Давай погуляємо на свіжому повітрі, тільки ти і я, — відштовхуюсь від стіни і знову прямую до виходу. Рома ловить мою руку, переплітає пальці. Блін, такий інтимний жест, щоразу, коли він так робить, я відчайдушно хочу, щоб він був тільки моїм.

Ми добрели до дитячого майданчика і всілися на гойдалку. Навколо жодної душі, тільки цвіркуни влаштували концерт по замовленню і вітер колише кучеряві верхівки дерев. Коли Рома поруч — мені з ним навіть приємно мовчати. Оце я втріскалася.

— Що потім? — Задаю питання, ніби продовжую вголос хід своїх думок.

— В сенсі? — Рома повертає до мене обличчя, здивовано скинувши брови.

— Якщо ми з тобою займемося любов'ю, потім почнемо зустрічатися, будемо щось означати один для одного чи завтра розбіжимося в різні боки на віки вічні?

— Кать, ну чому ти все ускладнюєш? — важко зітхає. — Кохатися приємно, це природна потреба. Ти мені подобаєшся, а завтра буде завтра, — його голос змінюється і справжній Ромка ховається за створеним зручним образом. Напевно, йому подобається комфортне життя, без зобов'язань, де ніхто не ставить дурних питань.

— Не хочеш про це говорити?

— Не хочу, — відрізає твердим тоном. — Ходімо, бо комарі з'їдять.

Чуттєвість і пристрасть розбилися об жорстку реальність. Рома провів мене до дверей номера, я пішла спати, а він розвернувся і кудись поплентався. На ніч так і не повернувся, а я не маю права питати його, де він був. Ми ж один одному ніхто. Зате вдаємо з себе справжню пару, за сніданком у компанії його одногрупників і під час прощальної фотосесії, обіймаємося, наче у нас все добре, ніби ми найщасливіші закохані в світі.

А по дорозі назад ані він, ані я не промовили ні слова. Про що ж ти думаєш, красунчику? Адже бачу, про щось посилено розмірковує, хмуриться, зітхає. Але мовчить. А в мене щипає в носі від бажання розплакатися, тому що подумки я вже тричі з ним попрощалася назавжди. Невже ми не маємо шансу бути разом?

Рома

Я не можу бути з нею, допоки живу так, як живу. Сьогодні я остаточно зрозумів цю просту істину, яка і так була під носом, але яку я вперто ігнорував. І справа не в наших почуттях чи чомусь такому. Почуття в нас є, це очевидно. Принаймні, мені точно очевидно. Щодо Катьки... Їй треба якісь гарантії, зобовʼязання і тому подібне.