Глава 20

Катя

Прикидаюсь сплячою щосили, хоча вже боки болять лежати. Але після вчорашнього я не знаю, як мені поводитися з Ромою. Цей еротичний масаж, потім його слова. Ага, як же… подобаюся, напився і всім, мабуть, у коханні зізнавався.

Ромка вже давно прокинувся, я чула, як він ходив у душ, потім тупав по кімнаті, голосно зітхаючи, після взагалі вийшов з номера. А через деякий час повернувся і сів на край ліжка поруч зі мною.

— Кать, може, ти вже виповзеш, га? Мені сказали, що ти в мене соня, а потім припустили, що я тебе сильно вимотав за ніч. Довелося зізнатися, що у нас дуже яскравий секс, щоб заткнути їм роти. …Він міг би бути яскравим, якби дехто не ламався.

— Отже, ти думаєш, що я ламаюсь? І як я посміла встояти проти такого, як ти! — різко сідаю в ліжку. — Дякую за щедру пропозицію, але мені є з ким спати. Для мене секс без почуттів нецікавий!

— Хм, а з босом у тебе значить прямо почуття? — хапає мене за руку і від нього вже пахне віскі, вже похмелився зі своєю компанією за сніданком.

— Не твоя справа! — Вириваюсь і йду у ванну.

— Якщо скажеш, що у вас кохання — не повірю! — бубонить під дверима.— Немає у вас з ним ніяких почуттів!

Виходжу, а він вже переодягнуся у чорні шорти для купання і перекинув рушник на плече.

— Усі зібралися на озеро, влаштуємо там ігри на воді та пікнік. Сподіваюся, ти взяла купальник? — Уважно стежить за кожним моїм рухом. Мовчки беру з валізки купальник і знову йду у ванну, підтиснувши губи. Справа в тому, що я так сердилась, коли збиралася, що взяла не той купальник, який хотіла. Цей смугастий мені якось Данка подарувала заради приколу. Він такий мініатюрний, що мало що прикриває, а мій четвертий розмір взагалі рветься з нього на волю.

Рома якраз пив воду, коли я вийшла. Так бідний подавився, що довелося стукнути поміж лопаток, щоб очі з орбіт перестали вилазити.

— Ти в цьому не підеш! — хрипить і пальцем махає.

— У мене іншого немає, — зітхаю, поки він мене розглядає і нервово смикає кадиком.

— Кать, ти мене вирішила добити? Чи хочеш, щоб усі витріщалися? Одягни зверху футболку! …Блін! — сердиться, капець, мало не матюкається і шорти спереду стирчать. Гарячий хлопець, швидко заводиться.

— Немає у мене довгої футболки, всі короткі. Банний халат одягти?

— Мою візьми! — кидає мені свою білу футболку, яка пахне для мене найприємнішим у світі запахом. Ним.

— Розтягну. У грудях, — відводжу погляд. Здається, червоніти вже далі нікуди, я й так наче перезрівший помідор.

— Пофіг. Плавай у ній, не смій знімати. А краще взагалі не плавай. Пішли вже, горе моє, — хапає мене за руку і тягне до дверей, ледве встигла на ходу сумочку схопити.

— Я не хочу бути горем, я хочу бути щастям, — бурчу собі під ніс.

— Інакше в тебе поки що не виходить. Зараз ти мій головний біль!

— А ти мій наркотик! — раптом ляпаю у відповідь, перечепаюсь через килимок у холі і Рома мене знову ловить, на давши впасти. Ще й очі закочує! Ніби я навмисне!

— Тоді я тебе взагалі не розумію, Катю, — вимовляє тихо, без гонору, без цієї колючої іронії. Коли Рома дивиться мені у вічі — для мене планета починає крутитися у зворотний бік.

— От і не розумій. Так задумано.

Футболку я зняти не ризикнула, хлюпалася прямо в ній, намагаючись навчитися плавати, але вчитель з Ромки нікудишній, він на мене гостро реагує, починає гарчати і закусувати губу. А коли я вийшла з води, йому це теж не сподобалося, футболка прилипла і мої форми стали чіпляти чоловічі погляди. Хоча, загалом було весело: пісні під гітару, водний волейбол, змагання, хто більше з'їсть сосисок чи вип'є пива, жарти. Рома, піддавшись вмовлянням, пройшовся на руках. Виявляється, він і так уміє. Але йому все одно закортіло піти раніше за всіх. Коли його друг, неабияк наклюкавшись, почав розпитувати Рому про роботу, мій «хлопець» рішуче схопив мене під лікоть і потяг у бік котеджів.

— Я не зрозуміла, ти приїхав із одногрупниками спілкуватися чи мене спати укладати? Лише дев'ята година вечора. Ми так і не дочекалися шашликів, — типу обурююсь, а саму трусить і б’є слабким струмом. Знову наодинці, знову цей погляд. Знову бажання, з яким боротися все важче і важче.

— Не страшно, я сюди не по шашлики приїхав, — у нього навіть голос звучить нижче. — Ми можемо придумати чим зайнятися. Кать, я тебе хочу,  — і роздягається першим. А поки я в ступорі дихаю з відкритим ротом, встигає роздягнути і мене. Його руки торкаються мене так сміливо. Поки впиваємось божевільно-диким поцілунком і тремося один об одного тілами, його пальці встигли перевірити, що я теж його бажаю. Рома збуджений, сильно. Та й я не менше. Не зможу встояти, не сьогодні. Задоволено усміхаючись, валить мене на ліжко, накриваючи собою, умащується між моїх стегон, залишилися якісь секунди до... І тут дзвонить мій телефон.

— Не бери, — гарчить Рома, намагаючись скинути телефон з ліжка, але я вже встигла помітити, хто саме мені телефонує...

Рома

— Що значить, ти їдеш сюди?! — шоковано перепитує Катька. — Звідки ти знаєш, де я? Не їдь, бо розменемося, я вже майже в дорозі! — істерично виправдовується вона.