Глава 14

Катя

Це все через недосип, я коли не висплюсь стаю такою неуважною та розсіяною. Ні, якщо вже чіплятися, то по правді це все через Рому. Всю ніч після його дзвінка просиділа на ліжку здивованою совою з витріщеними очима. Покликав на побачення! До мене, коли дійшло — серце таки проломилося крізь ребра і встигло оббігти тричі навколо земної кулі. Ось як він на мене досі діє! Прикро до сказу, що мене до нього так тягне, хоч і розумію хто він і чим займається.

А тепер узяла, дурепа пришиблена, і машину не там, де треба поставила, не помітила знаку! А ці на евакуаторі такі радісні, скачуть довкола мого танчика і жодні мої аргументи на них не діють! Хоч плач!

Написала Ромі, щоб приїхав пізніше, але красунчику раптово закортіло примчати до мене на роботу. Відправляю друге повідомлення:

«У жодному разі не приїжджай, не хочу, щоб нас бачили разом»  

Але він його навіть не почитав!

Я пропала! Тому що перед цим я встигла зателефонувати босові, і Влад теж з хвилини на хвилину пообіцяв бути тут і все залагодити. А якщо ще й Рома приєднається, то Влад, дивлячись на моє обличчя, відразу здогадається, що я збрехала про особисте життя на паузі. Їм обом стане ясно, що я закохана ідіотка, адже мені не завжди вдається приховувати емоції. …У присутності Роми ніколи не виходить.

Якийсь треш, чесне слово! Вони під'їхали одночасно. Влад, заверещавши гальмами, перегородив дорогу евакуатору, що вже було від'їжджав з моєю машиною. А Рома, зупинившись навпроти, вийшов з таксі, сперся на нього, склав руки на грудях і зацікавлено спостерігає, як мій бос вирішує мої проблеми.

— Пацани, ви неправі. Давайте розбиратися. Некрасиво з вашого боку кривдити цю милу дівчину, не по-джентльменські. Так, авто було припарковане в недозволеному місці, але водій з'явився відразу ж із проханням видати квитанцію на штраф і не забирати машину. Що, подобається стібатися над переляканими дівчиськами? Подивіться, до чого ви довели людину, — Влад киває в мій бік. Я не тільки перелякана, я ще й червона, як печений рак, бо Рома дивиться то на мене, то на Влада і його ідеальні чорні брови здивовано застрягли на лобі.

— Я не дам вам проїхати, доки не віддасте машину. Хочете викликати копів? Я тільки «за»! Хлопчики, ви не знаєте з ким зібралися тягатися, не потрібно мені про правила мукати. Я все одно доведу, що закон на моєму боці, а не на вашому. Після цього проблеми будуть у вас, а не у власниці машини, обіцяю, — усміхається Влад нищівним поглядом та вручає їм свою візитку. — Раптом знадобиться, життя довге.

Хлопці з евакуатора про щось перемовляються і до мого величезного полегшення вирішують віддати мою автівку, але перед цим таки виписують штрафну квитанцію.

— Катерино, тупай сюди! — Командує бос. І як тільки я підходжу, він кладе мені руку на талію. Трясця вашій мамі! Бачу, як при цьому посміхається Рома, який простежив за рухом Влада пильним поглядом, а в мене аж вилиці судомою звело. — Бачиш, головне не панікувати, — каже Влад. — І бути уважною. Кать, не виспалася сьогодні чи на тебе повня так діє? Ще раз поставиш машину в недозволеному місці — дам по дупі. Ти зараз додому?

— Угу, — киваю, а його рука все ще мене обіймає. — Дякую за допомогу, Владиславе Юрійовичу.

— Будь ласка, Катерино Анатоліївно, звертайтесь ще. Але після роботи можна і на «ти». Давай заїдемо кудись повечеряємо. Ти тепер маєш пригостити мене випивкою, як мінімум.

— Ти за кермом тобі не можна, — хаотично розмірковую, як мені йому сказати, щоб бос не образився. Він і справді мені допоміг, огиди я до нього не відчуваю, можна було б і посидіти разом чисто по-людськи. Але ж тут Рома! І я хочу поїхати з Ромою! Який зараз з нас очей не зводить.

— А ми залишимо машини біля твого будинку і викличемо таксі, — від Влада, коли той має перед собою ціль, ще фіг відв'яжешся.

— Владе, я правда дуже-дуже тобі вдячна і неабияк ціную те, що ти позбавив мене такого головного болю, але я сьогодні не можу. У мене одна дуже важлива справа, яку я ну ніяк не можу відкласти, — важко зітхаю, заглядаючи у його сірі очі. — Не розсердишся?

— Як на тебе можна сердитись? Ох і жучка ти, Катюхо. Біжи, не затримуватиму. Побачимося! — Відпускаючи мене, Влад йде до своєї машини, а йду прямо до Роми.

— Привіт. Ось тому я й не хотіла, щоб ти даремно витрачав свій час, — видихаю і вже не можу відірвати від нього очей.   

— Хіба? Ти написала, що не хочеш, щоб нас бачили разом, — хитро посміхається він. Отже, потім все ж таки прочитав, але все одно приїхав. — А мені сподобалося спостерігати, як цей мудак заради тебе зі штанів вистрибував. Твій бос?

— Ага. Він у нас з характером, — киваю. Ми стоїмо так близько, що, якби Рома нахилився ще трохи, він би оглухнув від мого серцебиття.

— Пристає? — примружує карі очі.

— Не так, щоб дуже. …Я начебто йому як подобаюсь.

— Щастить тобі з начальством, — хмикає Рома, — Головне, щоб і цього на диванчик не довелося укладати. Гаразд, я не привітався. Ну, привіт, Катю, — раптом обхоплює долонями моє обличчя і цілує в губи. Коротко, але щоб задихнутися від кайфу, мені вистачило. — Це щоб стрес зняти. Відженемо твою машину, а потім вже поговоримо. Я поїду за тобою.

Ох, Ромчику, ти не зняв стрес, ти тільки добряче добавки підсипав. Повертаюся, щоб йти до свого танчика і бачу, що Влад все ще на місці, спостерігає за нами з вікна своєї «ауді». Тепер мені точно хана...