Глава 11

Катя

Залишатися на цьому весіллі, на яке від початку не треба було йти, вже не хочеться. І не через Кирила з його шваброю, яка час від часу впирається своїм поглядом в Ромку, вже всі м'язи на ньому своїми очима перемацала і пірнула за гумку шортів. Мені не хочеться залишатися тут саме через Рому, через цю колючу натягнутість після нашої сварки. Він уміє так холодно посміхатися, чемно, награно. І хто мене за язика тягнув? Тепер розстанемося точно не друзями. Адже могло бути інакше, пристрасть, салюти в очах та засоси у несподіваних місцях.

П'ю коктейль і навіть не відчуваю його смаку. Рома розтягнувся поруч, розклав на шезлонгу своє гарне тіло всім на заздрість і гріється на сонечку із заплющеними очима. Тому можна дивитися і я витріщаюся, навіщось промальовуючи в пам'яті його образ. Я його зачепила, але він мене чомусь не кинув, хоч міг психанути і звалити. Невже гроші так потрібні? Швидше за все, іншого пояснення немає. Тому й терпить бідненький, відсторонився, увійшов в образ ескортника і просто несе службу… трясця.

Простягаю руку і торкаюсь його теплого плеча. Рома відразу розплющує очі, повернувши голову в мій бік і навіщось бере мене за руку, піднісши її до своїх губ. Напевно, такі правила гри, бо на нас дивляться.

— Не проти, якщо ми вже поїдемо? Я хочу попрощатися з цим новоспеченим подружжям і, нарешті, звалити додому.

— Як скажеш. Ходімо, ефектно відкланяємось, — легко схоплюється на ноги, думала візьме за руку, ні, він мене обіймає, на ходу цілуючи у скроню. — Кать, посміхайся, ти ніби на похороні. Увійди ненадовго в роль для останнього штриха.

Насилу натягую таку ж як у нього зухвалу і щасливу посмішку:

— Кирило, Таміло, все було чудово, дякую за запрошення…

— Як? Ви що вже зібралися їхати? — Не давши мені договорити, обурюється мій колишній. — Так не піде, зараз стіл накриють, потім дискотека, конкурси…

— Нам справді пора, — Рома теж його перебиває. — У нас із Катею традиція — проводити вечір неділі лише вдвох, виконуючи побажання одне одного. Ну, ви розумієте, — грайливо посміхається. — Тож не затримуйте, у нас особливі плани, — знову притискає мене до себе, примудряється коротко чмокнути в губи, корчить закоханого. Стримано киває Тамілі і тисне на прощання Кирилові руку. — Величезного та розлогого вам щастя!

— Великі й розлогі роги у них попереду, а не щастя, — шепоче мені, коли ми заходимо до готелю. Я промовчала, куди мені сперечатися з таким досвідченим професіоналом. Зібралися мовчки і швидко. Поки йдемо до машини знову прикидаємось щасливими, а коли виїжджаємо на дорогу з полегшенням знімаємо маски.   

— Музику ввімкнути? — цікавиться Рома спокійним тоном, але я не дивлюся на нього і не хочу говорити. Не знаю про що та навіщо. Сьогодні ми бачимося востаннє, більше я йому точно не подзвоню і дружити нам нема сенсу.

— Ні, — дістаю телефон, заходжу в телеграм і пишу Богдані повідомлення, стисло описую перший день весілля, мою ганьбу, нашу з Ромою сварку і моторошний другий день.

 «Оце погуляла» — відповідає Данка. — «З ким не буває, забий. Я тобі відразу сказала, що дурна ідея. Мене більше злить, що цей ескортник назвав тебе невдахою! Хочеш накатаю негативний відгук? Нехай клієнтки та його менеджери або хто там ними командує бачать, який він хам!»

«Ти що здуріла? Не треба жодних відгуків! Я сама винна, він, навпаки, старався. Завтра піду на роботу і викину з голови це весілля та все інше» — швидко набираю у відповідь. У мене навіть у думках не було паскудити і мстити Ромі.

«У мене для тебе новина. Може, це підніме настрій. Турагенство «Погнали з нами» тимчасово закрили, бо податкова до твого колишнього шефа має багато питань. Не дякуй»

«Ти страшна жінка. Дякую тобі за це» — відправляю та посміхаюся. Данка у відповідь надсилає великий регочучий смайл.

«Намагаюся бути страшною заради тебе!»

— Радий, що в тебе покращився настрій, — несподівано вимовляє Рома. Він, мабуть, увесь цей час поглядав на мене.

— А в мене й не було причини вішати ніс, — знизую плечима, змушуючи себе не дивитися в його бік. Щось коле мені в області сонячного сплетіння, коли я на нього дивлюся. Почувши мою відповідь виразно хмикає.

— Кать, адже ми розстанемося на теплій ноті, не на ножах?

— Все нормально. Скільки потрібно поставити тобі зірочок, щоб твій рейтинг піднявся ще вище? Я радо загляну на твою сторінку на сайті вашого агентства.

— Не потрібні мені від тебе ніякі зірочки. Можеш спочатку просто на мене подивитися, щоб я побачив, що ти задоволена.

Різко повертаюся і дивлюся в ці оксамитові карі очі, такі уважні, чіпкі та такі гарні.

— Продиктуй номер своєї карти, щоб я скинула тобі гроші.

Рома відводить погляд, дивиться на дорогу, грає жовнами:

— Ти мені нічого не винна.

— Що? — спантеличено округляю очі. — Як це… ти малював мені двозначну цифру із трьома нулями, розцінки за поцілунки, обійми.

— Вважай, що це була благодійна акція, — цідить крізь зуби.

— Не смій зі мною так чинити! — Підвищую голос. Не хочу думати, що гарний фантик має шляхетну душу. — Я бажаю заплатити!