Глава 8

Катя

Що це таке було? Вуха тепер палають, губи вимагають продовження, а по спині вже не мурашки бігають, а цілі табуни багатоніжок. Грайливий, настрій у нього хороший чи він так старанно гроші свої відпрацьовує? Як же Данка невчасно надіслала повідомлення!

Рома переключив усю свою увагу на дорогу, а я втихомирюючи своє збентеження листуюся з Данкою, щоб хоч якось заспокоїтися.

Я була не готова до такого, помацав, побродив губами біля вуха.

«Капець, прикинь, ми з Ромою майже поцілувалися»

«Кать, ти йому за це гроші платиш. Бери по повній!» — Дражнить мене Данка у відповідь і ліпить до повідомлення купу смайликів.

«Це страшно, коли хочеш хлопця, який цілує тебе за гроші»

«Кать, просто потренуйся на ньому. Уяви, що ти знімаєшся в кіно, де тобі потрібно фліртувати, бути запальною та спокусливою. Незабаром цілуватимешся по-справжньому з іншим і абсолютно безкоштовно! Ось побачиш!» — і знову купа сердечок і усміхнених пик.

— От дідько! — дістаю запрошення, щоб уточнити який у мене номер, бо ми вже майже під'їхали, і тільки зараз до мене доходить, що номер у нас із Ромою один на двох.

— Що таке? Щось забула? — одразу реагує він, кидаючи на мене уважний погляд.

— Голову я забула. От тільки не пам'ятаю де, — зітхаю з трагічним виглядом. — У нас із тобою один номер!

— Це логічно. Адже ми пара, — ще й хмикає.

— Для когось, але не для нас із тобою! Гаразд, ліжко якось поділимо, ляжемо одягнені валетом…

— Мені не подобається спати валетом! — Перебиває. – Щоб ти мені уві сні ногою в морду зарядила? Ні, Кать, ми ляжемо спати, як нормальні люди. Я тебе не з'їм.

— А де я спокійно переодягатимуся, наводитиму марафет і збиратимуся з думками? — на нервовому ґрунті у мене починається істерика. Чим ближча зустріч з Кирилом — тим я стаю дратівливішою. А тут ще красунчик Роман, живе нагадування того, яка я невдаха.

— Відкрию тобі один маленький секрет. Не дякуй. У таких номерах зазвичай є приміщення під назвою «ванна кімната», де можна спокійно усамітнитися.

— Ти з мене знущаєшся? — Підстрибую на місці.

— Так, і, здається, починаю отримувати від цього задоволення, — киває цей нахаба, видивляючись місце для паркування.

— Я такого не замовляла, — починаю показувати свій прихований характер. — Я замовляла милого, дбайливого та закоханого!

— Це і є милий я. …Боягузко. Психуєш через зустріч з колишнім?

— Бери валізи, проникливий ти наш, а я піду попрошу адміністратора, щоб нас заселили.

Піднімаюсь сходами на другий поверх, стискаючи в руці магнітний ключ, Рома з сумкою на плечі і з моєю валізою йде ззаду.

— Не треба на мене так витріщатися! — Раптом різко обертаюся до нього, тому що відчуваю спиною цей виразний погляд.

— Тебе ніякі мухи сьогодні не кусали? Чи, може, в тебе ці дні? Я зрозумію, — мене злить ще більше, що його ніяк не зачепиш, Ромчику просто весело. Мабуть, це у нього така захисна реакція.

Номер на диво непоганий, затишний, світлий, стильний мінімалізм. Загалом цей комплекс доволі симпатичний, багато зелені, басейн, кінний клуб.

Мені ріже очі шикарне двоспальне ліжко. Уявляю, як ми ввечері на нього вкладатимемося. Розпаковую валізу, вішаю сукні, щоб випросталися, на щастя, матеріал не з тих, що сильно жмакається. Думаю, спочатку нанесу макіяж, укладу волосся, а потім пірну у своє лимонне диво. Добре, коли є запас часу і нічого не підганяє. Красунчик розвалився на дивані і щось дивиться у своєму телефоні. Не чіпає мене, не нервує.   

Личко підфарбоване, волосся красиво завите, але у ванній для мене мало місця, щоб одягнути свою шикарну сукню. А покрутитись? Тим більше там дзеркало маленьке.

— Ромо, можеш піти погуляти? Ненадовго. Поки я переодягнуся.

— Ні. Я краще відвернусь, — зітхає і підходить до вікна. — Інші щедро платять, щоб роздягатися при мені. Ти теж, в принципі, за це заплатила, але чомусь не користуєшся, — знову цей глузливий тон. — Я теж залюбки глянув би на твоє тату.

— Відвернись поки не дозволю! — переконуюсь, що Рома дивиться кудись у двір, повертаюся до нього спиною, стягую джинси, футболку та ліфчик, бо під цю сукню я купила спеціальну білизну.

— Справді є тату, білочка з мультфільму, — лунає ззаду. — Думав брешеш, а виявляється ти у нас фанатка “Льодовикового періоду”. А мені мамонт більше подобався.

Від обурення різко обертаюся, щоб визвіритися і поставити цього зухвальця на місце. Навіть забула, що стояла в одних стрінгах. До мене дійшло, лише коли побачила вираз його обличчя.

Ніколи раніше я ще не відчувала такого сум'яття. Від сорому хочеться провалитися кудись у підвал. Хапаю футболку, прикриваюся, але лаятись вже немає сенсу.

— Спереду білочка виглядає ще краще, — бурмотить Рома. — Все, не сопи, піду посиджу у ванній. Подумаю про життя, заодно і сам перевдягнусь, — бере свій чохол з одягом і йде в напрямку ванної. — Знадобиться застебнути сукню, клич. Усі мої послуги оплачені. Пам'ятаєш?