Глава 5

Катя

— Нічого собі заявочки, — завмирає за два кроки від дверей, окинувши мене співчутливим поглядом, після чого в карих очах тут же застрибали глузливі іскорки. — Хоче вона дуже, ти диви. В нас таке можна, однак... Без образ, Катько, але думаю, я тобі не по кишені. Повних два дні влетять тобі в копійчину. У турагенстві так добре платять?

— Я тут більше не працюю! — рішуче хапаю сумочку. — Але мені справді потрібні твої послуги. Поговоримо в іншому місці? У моїй машині? — Бачу, що він не в захваті і сильно вагається. Точно відмовиться. Напевно, він може собі дозволити вибирати і вибирає лише привабливих дамочок, а не таку бідосю, як я. — Тобі неприємно зі мною працювати? — Моє хвилювання видає тремтячий голос.

— Завжди офігівав з жіночої логіки. Ну, пішли, поговоримо, — криво посміхнувшись, відчиняє переді мною двері.

Дощ ще накрапує, на тротуарі валяються обламані вітром гілки. Не хочеться розкривати парасольку, тому незграбно перестрибуючи перепони, поспішаю на стоянку. Роман чомусь впевнено йде до червоного «Чері» і дуже дивується, коли я шмигнула у «фіолетовий танчик», як я любовно називаю свій «Мітсубісі».

— Визнаю, я вражений. Велика машинка для маленької дівчинки, — забирається він на переднє сидіння, струшуючи зі своєї розкішної шевелюри краплі дощу. Не думала, що запах чоловіка може так шалено збуджувати. Мокрий одяг лише посилив та спаяв в один букет аромат його лосьйону і тонкий запах спітнілого тіла, і це діє на мене як афродизіак. Тому мої зіниці розширені, дихання уривчасте і цей гад абсолютно точно знає, що зі мною відбувається. Судячи з посмішки. Ще трохи і дозволить із жалості його помацати.

— Виявляється, ти мені не все про себе розповіла, Катерино.

— А ти мені взагалі про себе нічого не розповідав... Романе, — намагаюся взяти себе в руки і відвести погляд від нього. Але це важко.   

— А я й не повинен був. Тож, я тебе уважно слухаю. Що в тебе там ще сталося?

— Багато чого сталося! — Після пережитого шоку мені хочеться виговоритись. — Знаєш, як складно бути дівчиною, яку природа замість модельної зовнішності наділила лише великими грудьми та гарним апетитом?! Ненавиджу займатися спортом і свої довбані електронні ваги! Спочатку ти дізнаєшся, що погладшала на чотири кіло…

— Стоп, а мені це навіщо знати? — красень обурено пирхає.

— Щоб ти зрозумів рівень моєї істерики!

— Та я її неозброєним оком бачу. Катерино, конкретніше, навіщо ти хочеш мене найняти? Адже не для того, щоб я розбив твої ваги і навчив робити вправи.

— Щоб піти зі мною на весілля мого колишнього, — видихаю впалим голосом. Життя летить шкереберть, але головне не схлипувати, бо Рому дратують жіночі сльози, і він може не погодитися. — Я йому сказала, що в мене є коханий хлопець, розгубилася і збрехала. Тепер ось викручуюсь. Потрібно, щоб ти прикинувся моїм хлопцем. Не хочу виглядати жалюгідною в очах того, хто кинув мене заради вродливої дівчини, не хочу, щоб наші спільні друзі…

— Кать, я тебе зрозумів. Ти знаєш, що тебе на емоціях заносить? Зараз почнеш вдаватися до подробиць, якими зі мною навіть у ліжку не діляться.

Його слова пробігають шипами по серцю. Задихаюсь, мене обдає жаром, який одразу осідає червоними плямами на обличчі та шиї. Його ліжко явно ніколи не пустує, комусь він таки дарує себе безкоштовно. Сама не знаю, чому мене душать ревнощі, адже мені тут нема на що сподіватися.

— Вибач, що я жива людина! — Відвертаюся і дивлюся у вікно.

А за хвилину Рома торкається моєї руки, стискає і тягне на себе, щоб я на нього подивилася.

— Капець, Катько, яка ти вразлива. Не проблема, я можу побути твоїм хлопцем, але коштуватиме це дорого. Добре подумай, перш ніж діставати панчоху з-під подушки і трусити своїми заощадженнями.

— Не розумію, чому ти мене відмовляєш? Це ж твій заробіток, — намагаюся забрати в нього свою руку, але він якогось біса тримає її дуже міцно. — А якщо тобі мене шкода, то можеш засунути свою жалість в одне місце!

— Засуну, якщо заплатиш, — хмикає, відпускає руку і дістає свій телефон. — Отже, дивись у що тобі обійдеться «коханий хлопець». Мені доведеться бути ніжним, усміхненим, крутим на заздрість усім, підкреслено закоханим, обійми, танці, поцілунки, якщо торжество розтягнеться на два дні також включаємо спільну ночівлю і виходить… — Рома підсовує мені під ніс свій телефон, на екрані красується двозначна цифра з трьома нулями. …Ні хріна собі задоволення. Та за такі гроші він мене ще й усю ніч повинен ублажати.

— Я згодна, — нервово ковтаю і киваю. — Готуйся на ці вихідні. Знижку на тебе там бува не роблять раз на місяць? Може, мені пощастить?

— Може й пощастить, — сміється, смішно йому. Доведеться смикнути гроші зі спадщини, які давала собі слово витратити на щось справді приємне. А приємне ось воно, поряд сидить. — Лади, – Рома вмить стає серйозним. — Потрібно обговорити нюанси, щоб мені було легше увійти в роль. Розкажи про себе щось дуже особисте.

Рома

Бачу, що якусь мить вона вагається: напевно, не так вже й звично розповідати щось особисте хлопцю, якого знаєш одну добу. 

— Без цього у нас нічого не вийде, — знизую плечима. — Одразу розкусять. 

— Що, прямо тут, в машині, будемо обговорювати щось подібне? — злегка червоніє.